Про життя під російськими окупантами, розповіла Наталя Ведмедик, якій вдалося поспілкуватися із земляками Ганни Гопко з Херсонщини.

 

Розповідь перша

  “Область було окуповано дуже швидко. І так само швидко зникла можливість виїзду. Спочатку відсікли дорогу на Миколаїв через Посад-Покровське, потім через Станіслав і Олександрівку. Потім відрубали шляхи в напрямку Кривого Рогу, останній з яких був через сумнозвісний Давидів Брід, де колону цивільних просто накрили Градами. В тій колоні була моя колега, їй та її маленькій доньці пощастило лишитись живою, але вона мовчить про те, що там коїлось. Виїхати зараз можна лише через Крим і територію РФ до країн Балтії. Це щонайменше 600$ і чотири доби в дорозі автобусом. Для пересічної родини це нереально”.

 

Розповідь друга


  “В області дуже багато росіян, вони почуваються господарями. В селах коїться страшне. В Осокорівку (вона наразі звільнена, якщо не помиляюсь) разом з українськими військовими зайшли лікарі, які констатували масові зґвалтування. Як сказала одна з постраждалих, вік і зовнішність для російських загарбників значення не мали: ґвалтували навіть дуже літніх жінок”.

 

Розповідь третя, четверта, п’ята

  “Прекрасне село на березі лиману, Олександрівка, більше не існує – його зрівняли з землею. Голова Станіславського ОТГ та мешканці Станіслава досі займаються евакуацією та похованням тіл загиблих, все на свій страх і ризик, бо обстріли не вщухають.


  Славнозвісна Чорнобаївка – “Серіал”, про який з таким захватом і гумором жартували “деякі всілякі експерДи”. Нам не було з того ані смішно, ані радісно, бо там люди. Це велике село, яке кожну серію цього пекельного серіалу платить людськими життями. Є загиблі і поранені, діти і дорослі. Є вулиці, на яких не лишилось жодного цілого будинка.


  Білозерка. Там танки стоять між хатами і від пострілів здригається земля. Таких сіл безліч по області, і в кожному своя історія жахів війни пишеться пакетами Градів”.

 

 Розповідь про Херсон

  “Херсон. Моє чудове південне місто, мій дім. Трагедія окупації Херсона почалась одразу і криваво, битвою за Антонівський міст. Передмістя Херсона, Антонівка і Киндійка були під обстрілами кілька днів, а потім ще кілька не вдавалося домовитись про евакуацію мешканців, які вціліли під обстрілами. Люди тікали в чому були і як могли. Серед них мій знайомий, йому довелось разом з родиною рятуватись під обстрілами, бо від їх будинку лишилась одна стіна. З того часу він від голосних різких звуків просто втрачає свідомість.


  А потім в місто заповзли танки. І сталась трагедія Бузкового парку: там містяни-патріоти пішли на танки з коктейлями Молотова. Крупнокаліберним кулеметом їхні тіла розірвали за секунди. Росіяни довго не пускали нікого, щоб забрати рештки тіл. Місцевий священик, панотець Сергій Чудинович, на свій страх і ризик разом з кількома чоловіками поховав героїв у братській могилі прямо там, у парку.

 

  В перші дні окупації Херсона з важкої зброї обстріляли будинки на вулицях Тарле і Перекопській. Сказали, що то помста за опір в Бузковому парку.

 

  Наприкінці квітня в області відрубали зв’язок. Липкий жах від неможливості подзвонити рідним і дізнатись, чи живі вони, я не забуду до скону. Ми їздили на околицю міста, бо туди добивав зв’язок з Миколаївщини. Потім зв’язок повернули, але лише для того, щоб за місяць вимкнути знову, і його нема вже другий тиждень. Взагалі ніякого і ніде, навіть міські телефони не працюють.


  Інтернет є лише в тих, хто ще до війни підключив його від маленьких локальних провайдерів. Люди знімають паролі з домашнього вайфаю, щоб сусіди теж могли скористатися. Всі заклади і установи, які мають інтернет-звязок, познімали паролі в повідомили про це у соцмережах, щоб люди мали можливість зв’язатися з рідними.


  На центральній вулиці Суворова в одній точці слабенько ловить зв’язок оператора лайфсел, там юрба людей, на лавках, на парапетах”…

 

   РуZкій мір позбавив нас аптек і ліків. Ліки продаються на узбіччях доріг і на базарах з багажників машин під пекучим сонцем. Або через телеграм-групи, з тих-таки машин. В телеграм -групах щоб підкреслити, що ліки якісні, роблять приписку “українські” або “не Крим”. Якщо, не доведи Боже, щось серйозне – ліки будуть шукати всі родичі і друзі хворого у всіх кінцях міста одночасно. І не факт, що знайдуть. Був момент, коли пляшечка перекису водню коштувала до ста гривень. Сьогодні за упаковку препарату Лінекс правлять 850 грн.

 

  В перших числах травня можна було йти повз парк тротуаром і раптом помітити, що в траві лежать снайпери. І одночасно по дорозі їде БТР з автоматниками. Звернути нікуди, пришвидшити крок не варто, можуть “розцінити” і просто застрелять.


  Десь під кінець квітня росіяни вгатили по центру міста ракетою, щоб звинуватити в цьому ЗСУ. Результат – ніхто не повірив в обстріл ЗСУ, в центрі не лишилось жодної цілої шибки. Прилетіла ця залізяка метрів за 600 від мого дому, на щастя я там не ночувала, але ранком бігла так, що думала серце вилетить. Того разу пощастило, вибухова хвиля пішла в іншому напрямку, навіть вікна цілі.

 

  Сьогодні вже 105-та доба, як я не вмикаю світло. Росіяни в темний час доби їздять містом на важкій техніці і світять у вікна потужним прожектором, якщо вікна світяться.

 

  Вихід з дому прирівнюється до виходу у відкритий космос: видалити з телефона взагалі ВСЕ, бо телефон можуть перевірити в будь-який час і за результатами перевірки можна не повернутись додому.

 

  Люди зникають. Деяких потім повертають, а хтось в полоні вже більше місяця і доля їх невідома. Причому в полон втрапляють навіть зовсім юні, після одного з мітингів схопили 18-річного хлопця. Відпустили рівно через місяць, день в день.

 

  Попри весь цей жах, у Херсоні є опір! Ми не коримось мовчки. Попервах були велелюдні мітинги, і дуже часто. Люди з прапорами йшли на БТРи і озброєних людей. Потім мітинг розстріляли, кілька людей з тяжкими пораненнями втрапили до лікарні (розрив легені в жінки, відкритий перелом стегна в літнього чоловіка, і т.д.). Опір став прихованим, але він є! Від розклеювання листівок до мазків фарби в кольорах нашого прапора, стрічки наших кольорів на деревах. А днями відомий херсонський волонтер дядя Гриша (Григорій Янченко) їздив дніпровським ринком із увімкненим на всю гучність треком “Вова, їбаш їх”. Вуличні співаки співають українських пісень, українська музика лунає з магазинів. “Ой у лузі червона калина” співають літніми вечорами у дворах багатоповерхівок, щоб незрозуміло було, звідки саме звук. Херсон щодня доводить, що ми Україна! Як може, в умовах тотального терору.

 

  Наша єдина, одна на всіх притомних херсонців, мрія – звільнення Херсона і Перемога. Ми віримо в ЗСУ як в Бога! Так, ми боїмося. Так, плекати надію щодень важче. Так, росіян тут як сарани, у нас прямий портал з пекла через Крим. Але ми чекаємо і сподіваємось на звільнення! Пограбована, обікрадена, понищена і сплюндрована Херсонщина чекає і сподівається! Ми стали боятися тиші. Бо коли ми чуємо гуркіт канонади, ми думаємо, що це наші до нас ідуть.


  Щодня крається серце, бо саме від нас обстрілюють тонами смертоносного залізяччя Миколаїв. Листування в месенджерах: “від нас полетіло, тікайте в укриття бігом”. Після артобстрілу перекличка з миколаївцями – “ви цілі?”

 

Найстрашніше, що Україні не стане сили нас відвоювати.


  Найболючіше – коли кажуть “ви самі винні”, “давайте віддамо росіянам Херсонщину, тоді вони не підуть далі”. Дико боляче, коли профільний міністр транслює меседж “ви маєте зробити вибір на користь України і виїхати”. Нам три місяці казали “покажіть, доведіть, що Херсон – це Україна” – і ми показували і доводили. Нам казали “зелених коридорів нема, не виїздіть, небезпечно”. А тепер міністр у справах окупованих територій закидає нам ледь не співпрацю з ворогом.


  Про те, як виїздили з області, розкажуть сотні розстріляних автівок цивільних громадян і волонтерів, яких просто розстріляли як в тирі. А коли таке каже міністр, то складається враження, що нас вже просто списали у незворотні втрати.

 

  А Світ має почути і зрозуміти: Україна щодня платить криваву данину молоху війни, і якщо не підтримати нас в цій боротьбі, то Наша окупована реальність стане і їхньою також.

 

  Після розмови ця людина мені сказала: “Нат, страшно. Не вмерти страшно. Страшно вмерти не моментально. Вже думаю собі купити пачку каптопрезу, і якщо раптом що – випити її всю, просто обвалить в ноль тиск і всьо. Якщо, наприклад, привалить стінами при артобстрілі. Або якщо по мене прийдуть, мало лі… вже три дні думаю. Просто не розумію як дозу розрахувать”.



P.S. З 60-ти директорів шкіл Херсона, перевести учнів на російську систему освіти зголосилося лише ДВОЄ!

 

Слідкуйте за нами

Відео

{"popup_fix":"false"}
Михайло Забродський. Інтерв’ю про нову армію, старі проблеми та велику політику
{"popup_fix":"false"}
Більше відео
Стежити за останніми новинами
  • Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial