Три роки тому Сергій Прядка втратив на війні ногу, його шанси на життя були досить примарними, попереду на воїна чекали операції, лікарні… Нині ж, із незручним на перший погляд протезом, він – завжди в русі і постійно реалізовує все нові й нові ідеї. Ось і тепер Сергій став ініціатором відродження в Черкасах дитячої вітрильної школи. Говорить, що ідея була досить спонтанною, а потім усе якось закрутилось…
– Ще торік розговорився із друзями-яхтсменами стосовно вітрильного спорту. Вони й розповіли, що в 70–80-х роках у місті працювала дитяча вітрильна школа, а нині, попри наявні природні ресурси, нічого подібного немає… Запитав, у чому проблема, запропонував допомогти відновити. Тоді це здавалось просто амбітними голосними заявами, але процес досить швидко пішов. Звернулись у Київ до вітрильної школи Олімпійського резерву, директор якої нам пояснив, що і як потрібно зробити, подарував нам одного човна, відступати було пізно… Підключились однодумці: хто фарбу приніс, хто кошти, хто ідеями допоміг… Я думав, що в нас буде всього кілька човнів для тренувань та й усе, а тепер маємо 14 тренувальних човнів та сучасний човен супроводу, що є досить потужним показником.
Сергій Прядка каже, що найкращим показником є дитячі очі, які горять від занять спортом. Поки що відібрали 15 діток, серед яких є і дітлахи учасників бойових дій. Та зупинятись на досягнутому не планують.
— Мрію сидіти на причалі й дивитись на сотню різнокольорових вітрильників… Адже охочих нині значно більше, ніж дозволяють наші ресурси. Також у подальшому плануємо облаштувати територію школи так, щоб була змога запрошувати діток із інвалідністю і організовувати для них цікавий відпочинок біля води.