Потрібна допомога, пише Валерій Неруш на своїй сторінці у Facebook.
«Якщо коротко, то я пішов на курси “Кібербезпека”, які організовано начебто для атовців урядовою програмою Норвегії The International Foundation for Social Adaptation. В Україні їх гроші приймає Мінветеранів і на містах організовує процес навчання. Я присвятив цим курсам три місяці свого часу, з яких пару місяців всіх годували “завтраками” з приводу початку занять, і ще місяць навчанню 5 діб на тиждень. І от тепер, коли організатори почали уточнювати прізвища, які будуть вписані в сертифікати, я не знайшов своє ім’я у списку і виявилось, що чиновник Мінвету, якому я не сподобався за критику організації всього процесу (навчання- ред), просто десь (загубив) мій договір на навчання, при цьому ні мене, ні викладачів, які витрачали на мене свій час, не сповістивши. Тобто я в групі, я навчаюсь, але він не хоче віддавати договір і я не отримаю сертифікатів за навчання, а викладачі не отримають коштів за моє навчання», – пише Валерій.
«Тепер вишні на торт. Їх не мало. Ну, по-перше я якийсь час працюю системним адміністратором. Весь час чомусь навчаюсь. І я розумію, що в нас не може бути нормальних, професійних курсів з кібербезпеки, бо це: 1). не для новачків; 2.) таких курсів просто не може бути, бо на них нікому буде викладати. Але, саме зараз, мені потрібно шукати нову роботу, а у навчанні чи то мережам, чи програмуванню, питанням безпеки приділяється дуже мало уваги і вони є другорядними, і тому саме це мені й хотілось підтягнути, що суттєво могло б додати до мого резюме, як і три сертифіката за цей курс (один Університет митної справи, і два норвезьких). Тож я вирішив ще повчитись. Подав заяву, заповнив форми, надіслав мейлом документи регіональному керівнику Мінвету Коржу О.М. і… все. Далі — тиша. Через деякий час, зв’язався з товаришем, що теж записувався і він сказав що теж почав хвилюватись і зв’язувався з Коржом і той пообіцяв що скоро вже початок занять і він неодмінно всіх сповістить про це. Пройшов ще час і від інших хлопців я дізнаюсь, що сьогодні навчання вже розпочалось. На “мейлі” – нічого, дзвінків теж не було. Тож я почав телефонувати представнику Мінвету. Виявилось що він дійсно всіх попередив про початок Зум-конференції, але (лише) за годину до її початку… і на телеграм, яким я взагалі майже не користуюся і ніде його не залишав.
На щастя це була установча конференція, а не навчання, і на неї навіть змогли підключитись з п’яток курсантів з 30. На цей час не було жодної інформації що саме буде викладатись на курсі і як вони будуть відбуватися. Організатори повідомили про необхідність укласти договори з соцзахистом, через який в рамках державної програми з профпідготовки і мало відбуватись наше навчання. Причому це треба було зробити за тиждень, бо заняття вже от-от розочнуться.
Представник Мінвету Корж запевнив, що всі районні центри соцзахисту вже в курсі про нас і нам залишилося лише заскочити до них і вони все необхідне нам нададуть. Я з підозрою поставився до його обіцянок і вирішив почекати пару днів. Це було дуже мудро, бо чат групи був завалений меседжами про: “я прийшов в собєс, а там … нічого не чули про таке і послали мене…”. Через два дні і я пішов. До мене вийшла працівниця соцзахисту, вислухала і почала оформлювати договір. Також прийшла її начальниця і почала цікавитись що це за курси і як це все буде відбуватись? Я розповів все що знав…
Тим часом я почав вимагати програму навчання і пояснення, як нам збираються вичитувати 500 заявлених годин лекцій у 3-місячний термін навчання, при тому що обіцяли навчатись тричі на тиждень.
Майже щодня мене переконували, що договори вже майже готові, і от ще пару днів, от ще…. А потім все заглохло, в чаті була тиша на тижні. Потім представник академії таки закинув туди “приблизний план навчання”. З нього виходило, що спеціалістам з кібербезпеки будуть викладати що таке текстовий редактор і які бувають сучасні текстові редактори, та інший шлак з шкільної програми інформатики. Було щось про укладку кабелів…
Я здійняв галас, пояснював, що це мало б називатись “Основи комп’ютерної грамотності” чи ще якось так. Але Корж на це відповідав що це такий початковий курс кібербезпеки, а на мої аргументи, що не буває ніяких початкових у цій дисципліні (в чому мене підтримували й викладачі універсітету) і кібербезпека це вже вершина IT- індустрії — погрожував викинути мене з групи(і це для нього була звична практика)…
Пройшло кілька місяців і заняття розпочали, та навіть оприлюднили детальний план навчання, який розробили з урахуванням наших вимог і у відповідності до вимог професії. Я зрадів що “Кібербезпека” стала дійсно кібербезпекою, хоч і не без деякої дурні, і навіть подякував організаторам. Аж поки не почалось перша лекція. Це була “Криптографія”.
Криптографія це така вища математика, програмування і алгоритми шифрування. Викладав це професор ВУЗу. І тут, десь на половині лекції, Корж перебиває професора і каже: нафіг нам вся ця теорія і заумні формули, давайте практику! Викладач починає виправдовуватись і пояснює що це не щось захмарне, а це дійсно основи криптографії, яка є як би основою нашої професії… Наступного дня того професора відстороняють від викладання, а криптографію прибирають з програми. Всю програму знов переробляють … і починають викладати Ворд, Ексель, Паверпоінт … і як робити «откриткі» в офісі…
Я вже дивився на весь цей треш … та як треш… Хотілося просто досидіти до кінця…, вивчити все що потрібно самому (на щастя нормальні викладачі, з якими я мав гарні стосунки, пропонували любу допомогу і пропонували поділитись всім що знають самі.), та отримати, все ж таки, заслужено оті сертифікати. Але… регіональний керівник ветеранами вирішив …тишком-нишком (змахлювати) з моїм договором…
Я не знаю як все це оформити і що з цим робить. Можливо хтось підкаже що тут з юридичної точки зору?…», – пише Валерій Неруш.
Текст подано із скороченнями. Повну версію можна знайти, перейшовши за посиланням:
https://www.facebook.com/valeriy.nerush
Нагадуємо: