У липні 2020 року на Сході загинуло 8 воїнів. Усі вони — бійці Збройних Сил. Ці хлопці назавжди ввійшли в історію України й довіку лишаться молодими в пам’яті рідних, друзів, знайомих. Згадаймо імена та історії полеглих захисників України…

Коли в країні стаються події, як-от історія з автобусним терористом чи «підриванням» моста, всі провідні видання та «перші особи» навипередки коментують та висловлюються з цього приводу. А коли на центральних площах міст України прощаються з такими загиблими від рук російських окупантів Героями України, про це згадують лише окремі фахові видання та люди, глибоко дотичні до армії. Чому забуваємо про тих, хто ціною власних життів, приносить нам спокійне життя..?

 

Олег Шило.

Народився 5 квітня 1991 року. Жив у Києві. Мав середню спеціальну освіту. У 2010-му відслужив строкову службу в 138-й радіотехнічній бригаді. Коли почалася війна, був добровольцем, а в грудні 2019-го підписав контракт зі Збройними Силами.

Він служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина строзького, де був стрільцем, помічником гранатометника.

Ввечері 8 липня армійці облаштовували та зміцнювали позиції, коли почав бити кулемет противника. Прикриваючись ним, спрацював і ворожий снайпер. Куля поцілила роздробила ліву руку та пробила легені і пройшла під серцем. Головний сержант взводу виніс його на руках до місця евакуації. Пів години надавали першу домедичну допомогу.

Бойові медики робили все можливе, щоб врятувати Олега. Ще живим його доставили в лікарню. Та через півтори години боротьби за його життя, на жаль, 29-річний захисник помер.

У полеглого воїна залишились батьки та сестра…

 

Тарас Матвіїв.

Активний учасник Революції Гідності молодший лейтенант 24-ї бригади Тарас Матвіїв із Жидачівщини загинув увечері 10 липня, коли російські війська обстріляли українські позиції в районі села Троїцьке Попаснянського району Луганської області. Одна з мін потрапила в бліндаж, де перебували двоє наших захисників. Тарас Матвіїв витягнув їх назовні й переніс у безпечне місце. У цей час ще одна міна впала поруч та осколками смертельно поранила Тараса.

31-річний Тарас Матвіїв був непересічною особистістю, відомою у патріотичних і журналістських колах. Воїн закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, був блогером у низці видань, зокрема у Дивись.info, LB.ua, «Львівська мануфактура новин».

Під час Революції Гідності Тарас — активний її учасник — у складі 3-ої сотні Самооборони Майдану став згодом співкоординатором «Пошукової ініціативи» (організації, що розшукувала зниклих під час Революції людей), членом ГО «Українська галицька асамблея», засновником ГО «Народний легіон».

У 2015-му — доброволець Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ», воював у Пісках. У цьому ж році Матвіїв став депутатом Жидачівської райради VII скликання від Української Галицької партії.

З 2019-го проходив службу за контрактом у 24-й бригаді.

 

Євген Чумаченко.

Загинув 13 липня на Донеччині внаслідок прицільного ворожого обстрілу позицій українських військ біля села Славне Мар’їнського району.

Військовому було 32 роки. Євген народився 26 березня 1988-го, жив в Ізмаїлі й Арцизі Одеської області. Закінчив арцизьку середню школу № 5.

У Євгена залишились дружина й двоє діток…

 

Дмитро Красногрудь.

Командир розвідувального взводу лейтенант Дмитро Красногрудь загинув 13 липня внаслідок підриву на вибуховому пристрої в «сірій зоні» під Зайцевим, що поруч з окупованою Горлівкою. Того ж дня російські окупаційні війська з трьох боків обстріляли групу армійців ЗСУ, що мали евакуювати тіло полеглого офіцера. Внаслідок цього загинув ще один військовий — медик з евакуаційної команди.

Народився Дмитро 18 жовтня 1978 року в Харкові. До морської піхоти служив у мотопіхотному батальйоні 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Там боєць з позивним «Мир» був командиром розвідки мотопіхотного батальйону. Влітку 2017 року розробляв і брав участь в операції, в результаті якої взято в полон російського військового Віктора Агєєва.

Нагороджений медалями за «За військову службу Україні» (2019 року) та «Захиснику вітчизни» (2015 року).

Після закінчення контракту з 93-ю бригадою «Мир» на якийсь час повернувся до цивільного життя, а потім — знову на службу, бо, як сам казав, ще не виконав свою місію.

Військові, які пліч-о-пліч воювали з «Миром», в один голос кажуть, що за командиром були готові йти хоч на край світу…

 

Ярослав Журавель

Сержант 35-ї окремої бригади морської піхоти загинув 13 липня. Розвідник був ускладі  групи із саперів і представників СЦКК, які вирушили забирати тіло командира розвідувального взводу Дмитра Красногрудя, що підірвався на міні. Сержант ішов першим, у тій же групі був Микола Ілін, коли російські терористи почали обстрілювати групу евакуації, попри «режим тиші», узгоджений з ОБСЄ.

Після обстрілу поранений Ярослав залишився на полі бою без допомоги. Три дні поспіль росіяни не давали проводити пошукову операцію. Спочатку сержанта бачили з дрона української розвідки, однак уже приблизно 16 липня стало зрозуміло, що 13-го він загинув від поранень. 21 липня тіло розвідника передано на контрольовану урядом України територію у пошматованому стані: російські окупанти видалили з тіла всі «сліди», які б вказували на причину сметрі.

Ярослав Журавель народився 8 березня 1980 року у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області. З весни 2015 року — на російсько-українській війні. Служив у 20-му окремому мотопіхотному батальйоні та у 93-й бригаді. У 35-ту окрему бригаду морської піхоти розвідник перевівся з 93-ї ОМБр «Холодний Яр» кілька місяців тому разом зі своїм, нині загиблим, командиром Дмитром Красногрудем.

Пройшов такі гарячі точки, як Мар’їнка, Піски, Авдіївська промка, Трьохізбенка, Гранітне.

Похований 23 липня 2020 року в селі Андріївка на Дніпропетровщині, де народився й виріс. Удома на нього чекали дружина та двоє доньок…

 

Микола Ілін  

Був громадянином Естонії, уродженцем Білорусі, політичним емігрантом. Приїхав до України через переслідування з боку режиму Лукашенка після виборів 2006 року. Мешкав у Білій Церкві на Київщині. За 10 років Україна так і не надала Миколі Іліну політичного притулку, тож він переїхав до Естонії, де жив до початку війни на Донбасі. Займався проведенням екскурсій, працював таксистом, працював на інших роботах.

Згодом Микола повернувся в Україну, щоб піти на фронт і воювати проти російських агресорів. Підписав контракт зі Збройними Силами. Пройшов чотиримісячне навчання в Центрі тактичної медицини та служив військовим медиком у 137-му окремому батальйоні морської піхоти. Навесні 2020-го з бригадою вирушив на чергову ротацію на фронт.

13 липня Микола був убитий російськими загарбниками під час спроби винести тіло полеглого раніше бійця ЗСУ. Це відбулося в районі смт Зайцеве поруч з тимчасово окупованою Горлівкою. Саме там російські терористи обстріляли евакуаційну групу, що мала забрати тіло Дмитра Красногрудя. Група евакуації в білих касках з розпізнавальними знаками не встигла дійти до тіла вбитого бійця кілька метрів. Ворог відкрив вогонь на ураження зі стрілецької зброї. Група відійшла, натомість Ілін намагався надати допомогу пораненому. Противник знову почав обстріл з гранатометів і великокаліберних кулеметів. Під час цього обстрілу Ілін загинув…

 

Василь Кравченко.

Загинув 20 липня біля Шумів, що на Донеччині. Це сталося під час виконання службових обов’язків, коли в обідню пору противник почав обстріл, і боєць зазнав смертельного поранення в голову.

Відомо, що 26-річний Василь Кравченко родом з міста Ізяслав на Хмельниччині. На фронті — з лютого 2018 року, старший стрілець десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 503-го окремого батальйону морської піхоти..

У квітні 2020-го він одружився.

У Василя залишилися дружина, мати та батько…

 

Артем Козій

Родом з міста Южноукраїнськ Миколаївської області.

загинув 21 липня неподалік Павлополя Донеччини. У той день противник відкривав вогонь з автоматичних станкових гранатометів і Артем потрапив під нього. Бійця, який зазнав важких поранень, доставили в лікувальний заклад. Понад 7 годин лікарі боролися за життя морпіха. Та, на жаль, їм не вдалося врятувати юнака, що дістав важкі осколкові поранення.

Йому виповнилося лише 19 років.

Please follow and like us:

Блог

Відео

Секретні документи МВС. Стеження за активістами
{"popup_fix":"false"}
Нарахування пільг за теплопостачання для учасників бойових дій
{"popup_fix":"false"}
Більше відео
Стежити за останніми новинами
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial