Як кажуть класики, війна – продовження політики, а політика – продовження економіки. Для широких мас, режим Путіна створює маячні конструкції для виправдання своєї агресивної політики, а насправді йдеться про цілком реальні гроші. Причому, після недавнього просочування інформації про те, що США мають намір блокувати гроші Путіна на суму 40 млрд. дол. тільки в одній Швейцарії і тільки отримані з прибутків нафто-газових підприємств, то доречне питання: за чиї ж гроші розв’язана війна?

ТРОХИ ПРО ЦІНИ.

Так, що ж стало базою цієї війни. Як сказано вище, корені будь-якої війни лежать в економіці. Тут доречно згадати про те, що ціни газу і нафти, пов’язані між собою через їх енергетичну цінність в плані тепловиділення.
Грубо кажучи, ціна газу, прив’язана до ціни нафти. Так само згадаємо про те, яка ціна на нафту була в 1999 році, коли Путін прийшов до влади. У лютому цього року нафта марки Brent була близько 10 дол. за бочку. Після цього, ціна на нафту безперервно росла, хоч і з коливаннями. Свого максимуму ціна нафти досягла перед кризою 2008 року. Тоді вона склала 135 дол. за бочку. Найбільш швидке і неухильне зростання ціни розпочалося з 2004 року.

Наступні 4 роки були бенефісом країн експортерів нафти і газу, газ дорожчав приблизно тими ж темпами. Таким чином, Росія, починаючи з 2004 року, отримала джерело фінансування власних амбіцій у вигляді надприбутків від продажу своїх природних ресурсів. Саме ціна на нафту створила Путіну вигляд мачо, а його попередникові – алкаша і невдахи.

Динаміка цін була така, що в певний момент, у керівництва країни виникла інтоксикація від передозування доходів. Виникло внутрішнє переконання того, що ціни на нафту, газ, золото і так далі будуть рости нескінченно. І тут потрібно розуміти ще один важливий момент. І якщо нафта, в основному, поставляється танкерами, то газ (зважаючи на його фізичні властивості) переважно поставляти трубопровідним транспортом. Тобто – мало мати газ, треба ще контролювати трубу! Запам’ятаємо це. Ми пам’ятаємо заяви керівників російської держави і держ. корпорацій, зроблені на піку цін, про те, що запаси газу кінцеві і у міру його здобичі, його вартість тільки ростиме. Називалися ціни 600, 800 і навіть 1000 доларів за тис. м куб газу, як найближча перспектива.

У ПОШУКАХ СВОГО ПОЧЕРКУ.

Амбіції світової імперії прокидалися в чіткій прив’язці до зростання доходів. Але 2008 року сталася перша, тривожна катастрофа. Грянула криза і ціни пішли вниз. Причому ціни рухнули услід за попитом. В той момент Російське керівництво ще сподівалося на те, що це – тимчасове явище, але вирішило вжити рішучі заходи для того, щоб зберегти status quo в плані постачальника сировини в Європу. Насамперед, Росія позбавилася від законтрактованого в Туркменії газу для Європи. Дуже вчасно вибухнула газокомпресорна станція, разом з шматком газопроводу. Тоді ще хотілося вірити в заяви росіян про те, що плигнуло тиск або щось ще. Тепер зрозуміло – це була диверсія. Туркмени з Газпромом перестали грати в підкидного дурня, і пішли в Китай. Але пішли і з Європи! Одним конкурентом стало менше.

ГРУЗІЯ.

Агресія ж проти Грузії була першою, серйозною пробою пера. Тоді це було обумовлено необхідністю створення вогнища напруженості по трасі газопроводу НАБУККО. Нагадаю: НАБУККО – альтернативний проект постачання газу з Азербайджану, Казахстану і Туркменії в Європу.

З урахуванням того, що Іран був під санкціями, то єдиний коридор був якраз через територію Грузії. Мета була досягнута. Проект НАБУККО був зупинений.

Брутальність вторгнення, зажадала термінового інформаційного і політичного прикриття акції. Саме тоді був обкатаний механізм тотального промивання мізків тих, кому не повезло дивитися або читати російські ЗМІ. Населення було успішно заражене вірусом неоімперіалізму. Але не менші зусилля були зроблені і на іншому кінці труби! У Європі оптом і уроздріб скупались політичні діячі і цілі партії. Нафтодолари потекли в кишені лобістів і європейських ЗМІ. У результаті вийшла абсурдна ситуація – європейці стали вголос говорити про те, що Грузія напала на РФ і та вимушена була захищатися.

З тієї миті, керівництво РФ набуло прецеденту безхребетності європейських структур. Тобто, елемент безкарності був апробований і усвідомлений як реальність. Саме тоді військове вторгнення було зараховане до інструментарію зовнішньої політики РФ.

Загалом, Кремль вирішив, що ситуацію з європейським ринком збуту потрібно контролювати жорстко. Схеми взаєморозрахунків відводять в тінь велетенські суми, які плавно перетікають в кишені керівництва РФ і їх агентів впливу в Європі. Зменшення цього потоку прямо відіб’ється як на Кремлівських бонзах, так і на їх європейському авторитеті. Крім того, амбітні проекти усередині РФ, давали засоби для “прокорма” багатомільйонної армії чиновників та силовиків. Саме на їх лояльності тримається режим. Допустити зниження припливу доходів – самогубно. Все було добре, але високі ціни на енергоносії, примушують приходити в рух механізми компенсації. До них відносимо ефективні енергозбережні технології, на одному кінці труби, і нові методи здобичі сировини – на іншому.

США – КАТАР.

Біда прийшла звідти, звідки не чекали. Сланцевий газ в США виявився громом серед ясного неба. Я думаю, що реальність і ефективність цієї технології була оцінена правильно і відразу. Правда глава Газпрому Міллер, роки півтора знущався з потуг американців і стверджував, що це піар, мовляв – мильна бульбашка лопне не завтра – післязавтра. Повідомлення ЗМІ про те, що ціна газу в США впала нижче 100 дол., пояснювалася прихованим державним субсидуванням проекту. Проте 100 діл американського газу проти 450 діл росіянина, вже не проігноруєш.

Браві і лихі гумористичні ескапади громадянина Міллера закінчилися рівно у той момент, коли США відмовилися від імпорту скрапленого газу. І тут потрібно згадати економічну географію. На західному узбережжі США існують і планувалися до будови, нові термінали для прийому скрапленого газу, що доставляється газовозами. Якраз в цей час, в Південній Кореї почали спускати на воду кораблі газовозного флоту. А замовником цього флоту була маленька держава з величезними запасами газу – Катар. Щоб собі уявляти, на скільки багата ця крихітна держава, варто відмітити, що окрім флоту газовозів, Катар замовив флот новітніх і найшикарніших авіалайнерів для своєї авіакомпанії. Вже у строю 128 новітніх лайнерів, ще 50 в цехах виробників. Причому ні єдиного перекупленого, тільки нові.

Звичайно, це не Емірати з їх 229 у строю і 50 на заводі, але і не Трансаэро з його 103 антикварними колимагами. Цілком порівнянно з Аерофлотом, у якого 144 авіалайнери. І це у Катару, який на карті не видно! Чому приклад з літаками?

А тому, що туди черга виробників озброєнь коштує аж по коліно у воді, але військові контракти закриті і про них можна тільки припускати. Помітимо, усе це замовляється і будується – одночасно!

СИРІЯ.

Така увага до Катару не випадково. Коли США відмовилися від катарского скрапленого газу, говорять, сталися переговори з європейцями про те, щоб допустити катарский газ в Європу. Така згода була отримана і усі ми пам’ятаємо, що Європа вголос заговорила про диверсифікацію постачань газу. Але тут виникли дві перешкоди. Катар може приганяти газовозами стільки, скільки завгодно цього газу, але для його прийому потрібні термінали. На їх будівництво треба час і засоби, що обчислюються в мільярдах євро. Проте, будівництва йдуть в різних частинах Європи, але на сьогодні, масових постачань доки немає. Друга перешкода – відсутність трубопровідного повідомлення Європи з країнами Затоки.

Цю перешкоду Катар спробував дозволити самостійно. Завдання стояло проста – дотягнути трубу до Туреччини, а далі – буде відроджений проект НАБУККО в його турецькій і європейській частині. Як ми бачимо, до Туреччини труба може потрапити або через Ірак, або через Сирію. Як ми пам’ятаємо, в Іраку йде перманентна громадянська війна, а в Сирії ще кілька років тому було тихо. Вибір був очевидним. Катар влив понад 10 млрд. дол. в інфраструктуру Сирії під згоду Асада на трубу. І ось Асад, після спілкування з російськими братами, йде у відмову. Що було дальше – все в курсі. Почерк Газпромовско-КГБовской братії видно відразу. Війна в Сирії закрила цей коридор.

УКРАЇНА.

Ніби добре попрацювали, труби скрізь відсікли, скрізь йде війна або напруженість, яка не дозволить фінансувати альтернативні трубопроводи із-за високих ризиків. Але тут виявилось, що Україна мало того, що не наслідувала приклад Білорусі і не здала трубу, а ще і виявилася власницею найбільших покладів сланцевого газу в Європі!

Причому, найбільша частина цих покладів – на території Донецької і Харківської областей (ось звідки Новороссия взялася і бійня за Слов’янськ!). Тобто, виникла реальна перспектива, що по трубах української ГТС в Європу піде наш газ. З цієї миті варіант вторгнення став основним і єдиним. На кін була поставлена взагалі можливість виживання РФ як єдиного географічного простору. Перекриті труби нафти і газу в Європу – швидка і гарантована смерть енергетичної наддержави.

Саме таким чином, були запущені елементи вторгнення.

Європейські лобісти отримали команду топити реакцію здорових сил в демагогії, ЗМІ – самі знаєте, що творили, місцева креатура ФСБ, яка складалася з чіткої змички правоохоронців і бандитів, – ударила зсередини, і Крим впав в руки як стигле яблуко. Той же сценарій був задіяний і в Донбасі.

Думаю, що агресія РФ проти України планувалася на більше ранній термін. Мабуть, ми повинні сказати спасибі Катару за відстрочення.

ЕПІЛОГ.

Нам бачиться, що цю війну веде Газпром і та невелика групка осіб, які присмоктували до труби намертво і справедливо вважають, що володіння або втрата труби – питання їх особистого життя і смерті. Якщо розглядати ситуацію під цією точкою зору, то майже усі дії Москви знаходять своє просте пояснення. Інша справа, що можливо змусити Європу купувати газ і нафту тільки у них, а нас – любити старшого брата, вже неможливо.

Що ж лежить в основі усього цього потоку крові і руйнувань? Жадність! Тваринна, всепоглинаюча і безмежна! Будь Путін мудрим політиком, він би стримав власні апетити (награбував те далеко за 100 млрд.!), урізував би ряд абсурдних бюджетних програм і скинув би ціну рівно на стільки, щоб сланцевий газ став не рентабельним. Ніхто б цим не займався. А тепер – пізно. Технології здобичі нестримно удосконалюються. За газом пішла сланцева нафта. Собівартість неухильно падає, а економіка США споживає дешеві енергоносії.

Ми трохи не дотягли до краху і розвалу “енергетичної наддержави”, але ми зобов’язані вистояти і ми вистоїмо!

Слава Україні!

Please follow and like us:

Відео

Секретні документи МВС. Стеження за активістами
{"popup_fix":"false"}
Що робити, якщо відмовили у пільговому проїзді
{"popup_fix":"false"}
Більше відео
Стежити за останніми новинами
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial