Колись українці у 14 столітті частково уникнули чуми і не мали такого мору, як у Європі, де чума косила сотнями тисяч.
Так могло б статися в Україні і зараз з коронавірусом. Чудом, на нашу Богом бережену землю, епідемія докотилася чи не останніми. Ми могли б уникнути масових заражень і відбутися легким переляком, якби не одне але.
І це АЛЕ криється у спецрейсах літаків, які привозять українців з-за кордону. Привозять з епіцентрів коронавірусної інфекції. Цих українців мали би помістити на карантин, як тих “перших ластівок” у Нових Санжарах. Треба було б, аби кожна область забирала з літака своїх, попередньо підготувавши місця ізоляції для таких пасажирів, поміщати їх у себе на карантин, і лише дочекавшись результатів обстежень, відпускати здорових.
Натомість, цих українців, потенційних рознощиків, відпускають прямо з аеропорту їхати далі Україною, громадським транспортом, контактуючи з усіма навколо. Та й дома вони продовжують бути активними контактерами. Їх не ізолюють від інших.
В аеропорту їм прикладають градусника до лобика – і відпускають їздити Україною. І що той градусник дасть? Якщо його прикласти до лоба людини, яка вже випила жменю жарознижувальних засобів, або до лоба тих, хто заражений, є носієм, але в кого ще не проявилися ознаки хвороби. Приклали – гуляй. Звідки приїхав? З епіцентру заражень? Пофіг. Іди собі. Засівай.
У мене питання, це спеціально так зроблено? Навмисне, щоб ми НЕ уникнули епідемії?
Сторінка у facebook Лариси Ніцой