Радянський (а багато в чому – український, харківський) Т-80 став першим в світі серійним танком з єдиною газотурбінною силовою установкою. Його поява випередила аналогічний (в плані двигуна) американський танк “Абрамс”. Деякий час Т-80 був швидшим і маневренішим, ніж багато його західних конкурентів. Але ті часи далеко позаду: у 2020 році країни Заходу мають незрівнянно технологічніші танки, у той час як країна-спадкоємиця Радянського Союзу РФ досі залишає Т-80 на озброєнні та ще й намагається модернізувати його попри очевидну абсурдність задуму. Розглянемо танк детальніше – адже Збройні Сили України також мають певну кількість таких моделей.
Головною передумовою створення Т-80 вважається прийняте ще в 1967 році рішення про розробку газотурбінного двигуна для танка Т-64. Подібна силова установка повинна була розвивати потужність в 1000 кінських сил, мати стандартний гарантований моторесурс в 500 годин і забезпечувати прийнятну витрату палива для запасу ходу на 450-500 кілометрів.
Перші розробки газотурбінного двигуна для танка в Радянському Союзі проводилися ще в кінці 1940-х років. Перші з них довгий час показували недосконалість подібних моторів, хоча і втілилися у створенні першого прототипу такого – «Об’єкту 278».
Головною проблемою танкобудівників була адаптація підвищених енергетичних можливостей нового типу двигуна до танкової конструкції, що в кінцевому підсумку призвело до суттєвих доопрацювань ходової частини. При цьому застосування нового двигуна в танках дозволило істотно підняти їх бойові і експлуатаційні характеристики, в тому числі середні швидкості руху і енергоозброєність. Оскільки газотурбінний двигун, на відміну від дизельного, не вимагав розігріву перед запуском, його застосування повинно було значно підвищити боєготовність танка в зимових умовах, скоротивши час на його підготовку до виходу. Планувалося, що це стане великою перевагою радянських танкових частин, які теоретично могли б бути задіяні в абсолютно різних частинах світу – воювати в пустелях, в джунглях, горах і т.п.
Насправді ж реальний досвід бойового застосування Т-80 виявився дуже далеким від колись запланованого стрімкого кидка швидкісних радянських танків по Західній Європі до Ла-Маншу. Після не надто тривалого і масового використання цих танків в ряді локальних конфліктів вони в своїй більшості були поставлені на тривалу консервацію.
Основний танк Т-80 мав класичну схему компонування, порівняно з поперениками у нього помітно зросли швидкість і маневреність. Для заправки Т-80 можна було використовувати бензин, авіаційний гас, дизель та інші види палива. Внутрішня будова танка і умови роботи для екіпажу були ретельно продумані і значно підняли в цьому плані рівень радянського танкобудування.
Офіційно заводом-розробником Т-80 вважається Кіровський завод в Ленінграді, оскільки розроблені в КБ при цьому заводі дослідні зразки стали основою для серійної моделі. Але важливо пам’ятати, що роботи над танком з газотурбінною силовою установкою активно проводились на Харківському заводі транспортного машинобудування (ХЗТМ). Розробки цього підприємства в більшій мірі були спрямовані на модифікацію танка Т-64, але з середини 1970-х років переорієнтувалися на окремі аспекти вдосконалення конструкції Т-80. Надалі, вже після розпаду СРСР, Т-80 отримав окрему, українську гілку розвитку.
Зроблені в Росії модифікації танка експортувалися не настільки масово: двома партіями по 41 машині для грецької частини Кіпру і близько 80 машин (в рахунок погашення радянського зовнішнього боргу) для Південної Кореї. А от власні версії Т-80, вироблені в Україні, в куди більш значній кількості надійшли на озброєння армій Анголи (50 машин) і Пакистану (320 машин).
У числі основних технічних характеристик танка Т-80 вказується один з найбільш значущих його параметрів: максимальна швидкість руху по шосе, що досягає 70 км/год. Швидкість пересування по сухій ґрунтовій дорозі становить від 40 до 45 км/год, швидкість заднього ходу – до 11 км/год. Танки Т-80 всіх модифікацій здатні долати броди глибиною до 1,2 метра з ходу. З деякою підготовкою цей показник може бути підвищений до 5 метрів.
Загальний запас палива в заброньованому обсязі Т-80 становить 1110 літрів. Зовнішні баки дозволяють вмістити ще 700 літрів, а також додатково можуть бути встановлені бочки з 400 літрами палива. Розрахункова витрата палива на 100 кілометрів суттєво відрізняється залежно від обраного темпу руху і становитьвід 450 до 790 літрів для сухої грунтовій дорозі і 430-500 літрів для шосе. Основним озброєнням всіх версій танка Т-80 є 125-міліметрова гладкоствольна гармата.
Як показала практика ведення бойових дій на Донбасі, бійцям високомобільних десантних військ Збройних Сил України для успіхів на передовій вкрай необхідні штатні танкові роти чи батальйони. Тому 2015 року в Генеральному штабі ЗС України прийняли рішення щодо включення до складу одного з аеромобільних з’єднань підрозділу танкових військ. Через більшу швидкість та маневреність порівняно з Т-64 обрали Т-80. В липні 2015 року 8 відновлених та модернізованих на ДП «Харківський бронетанковий завод» машин передали до 95 ОДШБр.
А в лютому 2019 року стало відомо про деякі подробиці програми серійної модернізації Т-80БВ, що надходить на озброєння підрозділів Десантно-штурмових військ та Морської піхоти України.
Так, модернізоваий танк Т-80БВ отримав тепловізійний приціл, новий динамічний захист, додатковий захист бортів, нову цифрову радіостанцію, сучасні нічні прилади спостереження з електронно-оптичним перетворювачем третього покоління, а також засоби супутникової навігації, що дозволяють в режимі «онлайн» обмінюватись надійно зашифрованими даними про місцезнаходження кожної машини на всіх ланках управління від командиру взводу до керівництва всією бойовою операцією.
Читайте також:
“Наша модернізація робить танк на порядок досконалішим, хоча для потреб армії в цілому вистачає і Т-64. Але з огляду на успішне вдосконалення 64-ок, вирішили так само покращити і 80-ки…
Встановили тепловізор, тепер це дозволяє проводити стрільбу з гармати до 4 кілометрів в нічний час. Є камери заднього спостереження, а монітор знаходиться у механіка-водія. І він може наблюдати, що знаходиться в тиловій частині – робити маневри заднім ходом так набагато легше.
Кожна машина оснащена навігаційної апаратурою, і командир може з планшета переміщати ці танки на необхідну позицію під час ведення бою” – розповідають конструктори Харківського заводу, які працюють над модернізацією.
В цілому, модернізація Т-80БВ відбувалась із врахуванням досвіду модернізації танків Т-64БВ зразка 2017 року.
Водночас, слід погодитися і з тим, що якби не спадок від Радянської армії, ЗСУ навряд чи був потрібен такий танк. Все тому, що розвинути успіх Т-64, розробленого зусиллями суто харківських конструкторів, у їхніх колег з Росії тоді, у 80-их, не вийшло. Модель Т-80 отримала дуже неоднозначні відгуки безпосередньо у танкістів, деякі з них і донині вважають, що в Україні ці моделі зовсім не обов’язкові для застосування.
Читайте також:
“Головний недолік газотурбінного танка – це те, скільки палива «їсть» його двигун. Якщо екіпажі добре підготовлені і машина добре відкатана, то вона може й покаже свої заявлені характеристики (використання пального – ред). Але в реальних умовах ці танки «жерли» соляри в 2-3 рази більше ніж написано в документації.
Наприклад, під час війни в Чечні танки у росіян регулярно зупинялись просто під час маршів, тому що в них закінчувалося пальне. І вони несли через це втрати – їх навіть гробами дехто називав. Але ж там і використовували Т-80 як попало – вони взагалі для маршів не були призначені, це умовно кажучи, «одиночні» танки мали бути за задумом.
Звісно є і переваги, але вони якось не такі суттєві щоб забути про мінуси. Управління приємне в ньому, експлуатація проста – ті ж передачі менше переключати треба, водій не так втомлюється… Але все одно його частіше порівнюють з Т-72 і Т-90, ніж з нашими 64-ками” – розповідають військові однієї з сухопутних бригад ЗСУ.
Читайте також:
Непридатність Т-80 до сучасної війни визнали й самі росіяни: у 2009-му році вони ухвалили концепція розвитку бронетанкової техніки, з якої газотурбінні Т-80 взагалі викреслили. Однак реалії економіки північного сусіда змусили від такого кроку відмовитися – Т-90 запустити у масове тривале виробництво не вийшло, не кажучи про «Армату». Відтак, РФ знову повернулася до ідеї «перспективного» Т-80, але…
Під час навчань російської армії у серпні цього року модернізовані танки Т-80БВМ не змогли вразити цілі. Це сталося під час демонстраційних стрільб на оборонному форумі «Армія-2020» на підмосковному полігоні «Алабіно». Оновлений танк Т-80 повинен був вразити цілі на великій відстані, за допомогою керованих протитанкових ракет 9M119, проте через деякі проблеми екіпаж танку не зміг цього зробити.
Очікувалося, що модернізований Т-80БВМ продемонструє свої можливості знищувати цілі на відстані до 2700 метрів. Але керовані лазером ракети 9М119, запущені з ствола гармати танку Т-80, не змогли знайти свою ціль. Більше того, не впоралися із завдання з першого разу й екіпажі танків Т-90, і їх ракети також пропустили ціль. Усе це свідчить про те, що підготовка російських танкових екіпажів знаходиться на вкрай низькому рівні – адже якщо на демонстраційні стрільби запросили найкращих танкістів, що казати про решту? А також про те, що Т-80 хоч і продовжує нести службу, в Росії його досі не навчилися використовувати належним чином. В той час як українська армія зі згаданих причин надає перевагу перевіреним Т-64 та його модернізаціям.
Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо: