Російські окупанти в Севастополі порізали на металобрухт корабель, який брав участь у Другій Світовій Війні, був буксиром-пароплавом, а останнім часом використовувався як кочегарка для опалювання приміщень на березі.
Про це повідомляє Український мілітарний портал.
В свій час він встиг взяти у бойових діях з оборони міста, службі у післявоєнному флоті та вже після в цивільних цілях.
Побудований буксир був тут же – в Севастополі на заводі імені Орджонікідзе. Закладка відбулась 30 вересня 1939 року, а вже наступного року він став у стрій.
Під час оборони Севастополя в 1941-1942 роках буксир забезпечував бойову діяльність флоту та брав участь у бойових рейдах. В той час він був озброєний двома 45-мм гарматами та двома зенітними кулеметами.
В ході окупації він разом з рештками флоту перейшов на Кавказ, а після звільнення міста від окупації повернувся сюди на службу.
Військова служба пароплаву закінчилась у 1978 році, коли буксир був виключений зі складу флоту та перекваліфікований в опалювальну станцію з назвою ОТ-463, яка забезпечувала теплом військово-морське училище Севастополя.
Вперше про його утилізацію заговорили в 90-х 20 ст., проте тоді підконтрольна Україні влада опалювальну станцію ОТ-463 відстояла, а в 2008 році буксир навіть пройшов доковий ремонт.
Потім він був перетворений на плавучу котельню, яка опалювала завод з ремонту ракетного та артилерійського озброєння в Севастополі, біля причалу якого він знаходився донедавна.
16 липня 2020 року було помічено його буксирування зі звичної стоянки до Стрілецької бухти, а згодом і початок процесу його порізки на метал.
Історія буксира-ветерана в черговий раз продемонструвала, що заяви російських лідерів «помню і горжусь» – це не більше ніж пропагандистське гасло до чергової ювілейної дати перемоги над нацизмом у Другій Світовій Війні.
Крім слів «помню і горжусь» у росіян немає нічого для реального вшанування пам’яті та збереження історичних пам’яток.