Все почалося з того, що 20 лютого 2014 року війська Російської Федерації розпочали військову операцію, спрямовану проти України. В умовах агресії, яка фактично вже розпочалася, 21 лютого 2014 року «покинув» країну президент України Віктор Янукович. Терміни «спецоперації» російських військ дуже добре видно на російський медалі «За вовращєніє Крима: 20.02.14 -18.03.14», зображеній на фото.
27 лютого 2014 Верховна Рада Криму за підтримки проросійського мітингу та за ініціативи «зелених чоловічків» зібралася на позачергове засідання в захопленій російськими спецпризначенцями будівлі Ради. На цьому засіданні було поставлене питання про призначення референдуму на 25 травня 2014 року, запитанням якого мало стати таке: «Автономна Республіка Крим має державну самостійність та входить до складу України на основі договорів і угод».
Як вихвалявся в ефірі однієї з російських телепередач російський диверсант і терорист Ігор Гіркін, депутатів Верховної Ради Криму голосувати за рішення про відділення Криму від України зганяли насильно так звані «ополченці», а він особисто був одним з командирів цього «ополчення»
За офіційними даними, за призначення референдуму проголосував 61 депутат із 64, присутніх на засіданні. Натомість існують свідчення окремих депутатів про те, що реально в голосуванні взяло участь 40 депутатів, а голоси інших були сфальсифіковані шляхом використання карток-дублікатів.
За першим проектом референдуму ставилися питання: «Автономна Республіка Крим має державну самостійність та входить до складу України на основі договорів і угод» (так чи ні).
28 лютого депутат Держдуми Росії Сергій Миронов вніс законопроект про спрощення процедури прийняття нових суб’єктів до складу РФ. За поточним російським законодавством, прийняття нового суб’єкта можливе тільки зі згоди Росії і держави, якій територія належить; причому ініціатива повинна виходити саме від цієї держави. Миронов запропонував процедуру, за якою приєднання регіону до Росії стало можливим за ініціативою цього регіону за зверненням органів влади регіону і результатами місцевого референдуму — без згоди держави, до якої входить регіон. Сергій Миронов підтвердив, що пропозиція була внесена саме для приєднання Криму.
Спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко під час візиту до Криму заявила, що верхня палата російського парламенту підтримає входження регіону до складу Росії, якщо відповідне рішення буде підтримане на референдумі.
1 березня 2014 року Держдума РФ одноголосно приймає рішення, яке надало дозвіл президенту В.Путніну “за допомогою військ навести лад на території України”, що фактично є оголошенням війни сусідній незалежній країні.
Ця подія вплинула на активізацію «зелених чоловічків» і, відповідно, на перенесення псевдореферендума спочатку на 30 березня, а потім, навіщо час гаяти якщо все так гарно складається — на 16 березня 2014 року. Головою комісії з проведення референдуму був призначений Михайло Малишев.
7 березня 2014 виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов підписав указ про призупинення рішення кримського парламенту про референдум щодо статусу Криму. У Верховній Раді Криму заявили, що ця заява Турчинова не тягне за собою правових наслідків.
14 березня 2014 року Конституційний Суд України визнав рішення Ради АРК про проведення «референдуму» такими, що не відповідають діючій Конституції України.
6 березня стало відомо, що на референдум будуть винесені два питання:
1) Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?
2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?
У так званих бюлетенях була передбачена відповідь лише на одне з цих питань і лише “ТАК” — шляхом позначки у відповідному квадраті. Таким чином, зазначені питання були оформлені як заготовлені варіанти відповідей. Крім того, людей повністю позбавили права проголосувати варіант про статус Криму, як частини України на умовах чинної Конституції України і чинної Конституції АРК, що є грубим порушення прав громадян.
За результатами соціологічних досліджень і опитувань дані про настрої населення Криму напередодні дещо різняться.
Дослідження, проведене у 2008 р. Центром Разумкова спільно з Інститутом Європи Університету Базеля виявило бажання приєднання півострова до складу Росії у 63,8 % мешканців Криму: в етнічному розподілі 75,9% серед росіян, 55,2% серед українців та 13,8% серед кримських татар.
За опитуваннями, проведеними компанією International Republican Institute (IRI) у листопаді 2011 і травні 2013, за приєднання півострова до складу Росії виступало 23-33 % мешканців Криму, 49-53% виступали за збереження статусу автономії у складі України.
За даними соцопитування, проведеного з 8 до 18 лютого 2014 Київським міжнародним інститутом соціології, 41 % жителів Криму бажали входження автономії до складу Росії (2013 — 35,9 %).
Голосування тривало з 8 до 20 години 16 березня на 1205 виборчих дільницях в Автономній Республіці Крим та у місті Севастополь. На території Бахчисарайського району у місцях проживання кримських татар виборчі дільниці не були створені, оскільки не знайшлося добровольців для роботи у цих комісіях.
Голосування пройшло без участі міжнародних спостерігачів. ООН не визнав його результати.
За даними організаторів референдуму, станом на 12 годину явка виборців становила 44 %, на 15 годин — 64 %.
Станом на 20 годину явка за даними організаторів референдуму становила 81,4 % на території АР Крим та 89,5 % у Севастополі.
За незалежними оцінками явка склала 32,4 %.
У кримському відділенні Комітету виборців України зазначили, що голосування відбувалося за застарілими списками виборців, без виключення померлих і тих, хто змінив своє місце проживання.
Повідомлялося про голосування особами, яких не було попередньо включено до списків виборців. Так проголосувала на референдумі російська журналістка з сімферопольською пропискою.
Журналіст телекомпанії ATR ходив по дільницях з вимогою включити його до списків. У результаті йому було відмовлено лише одного разу, а тричі журналіст отримав бюлетень та мав можливість проголосувати.
ЗМІ повідомляли про порушення під час голосування у психіатричній лікарні у Ялті, де пацієнтам «допомагали правильно проголосувати».
Голова Центральної виборчої комісії Курултаю кримськотатарського народу Заїр Смедляєв заявив 16 березня про масові порушення під час проведення псевдореферендуму та фальсифікацію його результатів. Зокрема він сказав, що: «У Бахчисарайський район на автобусах завезли «летючих голландців», які, очевидно, роз’їжджатимуть по дільницях і вкидатимуть бюлетені. У голосуванні беруть участь і громадяни Росії. У Білогірському районі на дільницю не допускали журналістів телеканалу АТР. Отже, один скоєний злочин (незаконний референдум) підштовхує до скоєння іншого (фальсифікації результатів) з метою уникнення відповідальності.»
Кримські татари заявляли про спроби залякування їх групою російськомовних людей. Щоб не заважали у проведенні псевдореферендуму були відключені українські «5 канал» і «1+1».
У день референдуму Крим ряснів білбордами та сіті-лайтами з агітаційними матеріалами, які закликали голосувати за возз’єднання з Росією.
На момент підготовки і проведення референдуму в Криму, за даними української влади, перебувало близько 30 тисяч російських військовослужбовців без розпізнавальних знаків, так звані «зелені чоловічки».
За даними єдиного екзит-полу, проведеного окупаційною владою за участі військових, щодо так званого «входження Криму до складу РФ як суб’єкта федерації» проголосувало 93 % виборців, за «відновлення конституції Криму 1992 року» — 7 %.
За результатами тимчасової окупаційної влади РФ на півострові проголосувало 96,77 % виборців. За «збереження Криму у складі України і відновлення конституції Криму 1992 року» проголосувало 2,51 %, недійсних бюлетенів було 0,73 %.
Оприлюдненні «офіційні результати» не дають точної чіткої відповіді про результати голосування. Так, підтримали приєднання до Російської Федерації 474 137 осіб з Севастополя, хоча населення міста відповідно до даних міського управління статистики становило на 1 листопада 2013 року 383 499 осіб; тобто за від’єднання Севастополя від України проголосували 123% (сто двадцять три відсотка!) жителів міста. Однак на брифінгу в Сімферополі, присвяченому явці виборців станом на 20:00 місцевого часу, були озвучені трохи інші дані — в Автономній Республіці Крим (без Севастополя) явка становила 1 250 427 осіб, з урахуванням Севастополя 1 524 563. Це дало підстау деяким блогерам і ЗМІ непогано пожартувати: у Севастополі явка становила 123 %, а за даними Управління статистики Севастополя на 1 січня 2014 року в місті всього проживало 385 870 осіб, і через помилкові цифри сумарної явки в Севастополі нібито проголосували 1 724 563-1 250 427 = 474 136 осіб.
На початку травня на сайті Ради при Президентові Російської Федерації з питань розвитку громадянського суспільства та прав людини з’явилось повідомлення, що за попередніми оцінками на березневий референдум про статус Автономної Республіки прийшли 30-50 % громадян, і лише половина з тих, хто зʼявився на референдум, проголосували за приєднання до Росії. Тобто долю українського Криму визначила проросійська меншість: від 15 % до 30 % населення. Приблизно такі ж дані явки і голосування раніше оприлюднював Меджліс кримськотатарського народу. Після оприлюднення в мас-медіа, новину з веб-сторінки швиденько прибрали, а ще пізніше вона знову з’явилась там вже з роз’ясненням, що це є неофіційна доповідь члена Ради і голови Комісії з міграційної політики та захисту прав людини у сфері міжнаціональних відносин Євгенія Боброва.
Згідно доповіді, розміщеної на сайті Ради з прав людини при Президенті РФ, явка по Криму на референдум склала 30—50 % виборців, 50—60 % з яких проголосували за приєднання до РФ.
Результати «псевдореферендуму» були покладені в основу підписання договору про «прийняття» Республіки Крим до РФ – підведення «правової бази» під тимчасову окупацію півострова Російською Федерацією. Свій вчинок Росія пояснює посилаючись на прецедент з визнанням одностороннього проголошення незалежності Косова. Російське керівництво посилається також на закріплене в Статуті ООН невід’ємне право народів на самовизначення і заявляє, що російське втручання в Криму проводилося з метою забезпечення безпеки громадян і сприятливих умов для їх волевиявлення.
17 березня на окупаційна влада оголосила, що на підставі так званої Декларації про незалежність і «результатів референдуму» проголошена Республіка Крим як незалежна і суверенна держава з Севастополем (місто з особливим статусом). Республіка Крим в особі свого вищого органу влади, Державної Ради Республіки Крим, «звернулася» до РФ з пропозицією про прийняття Криму до складу РФ зі статусом республіки. Того ж дня президент РФ підписав формальний указ про визнання Крим як незалежної держави. 18 березня підписаний договір про так зване «прийняття» Криму і Севастополя до складу Росії.
За Конституцією та українськими законами те, що росіяни називать «референдумом в Криму» є повністю нелегітимним. У Центральній виборчій комісії України наголосили, що в українському законодавстві не передбачене проведення «місцевих референдумів». Проти Аксьонова та Костантінова порушено низку кримінальних справ за спробу повалення конституційного та державного ладу і сепаратизм.
Міністр юстиції України Павло Петренко заявив, що рішення про референдум щодо статусу Криму і про відставку уряду АР Крим були нелегітимними, оскільки приймалися з грубим порушенням Конституції та законів України.
Головне слідче управління Служби безпеки України розпочало розслідування за ознаками частини 3 статті 110 Кримінального кодексу України — зазіхання на територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 3 Закону України «Про всеукраїнський референдум», ратифікаційний референдум про зміну території України може бути проведено за наслідками всеукраїнського референдуму.
Президент Російської Федерації В. В. Путін в інтерв’ю 4 червня 2014 року заявив, що російські війська, що знаходилися в Криму відповідно до міжнародного договору про наявність там російської військової бази, дійсно допомогли жителям Криму провести референдум про свою незалежність і бажання приєднатися до Російської Федерації. Також він зазначив, що Росія не могла дозволити, щоб «історична російська територія з переважним етнічним російським населенням» пішла у НАТО.
Під час «перемовин у Мінську» представники Російської Федерації постійно роблять наголос на те, що ситуація в Україні – це її внутрішній конфлікт…