Реальна практика піхотного «армагеддону» у Соледарі та під Бахмутом наполегливо вказує на існуючі й досі наслідки «совкової» військової доктрини.
https://censor.net/ru/blogs/3389052/persha_svtova_z_dronami_teplovzorami
Про це ж розповідають у неофіційних розмовах майже всі офіцери, які бачать весь цей жах щодня на власні очі. Реальні цифри втрат ЗСУ (якщо будуть колись оприлюднені) вразять будь-кого, навіть патріотично налаштовану публіку з теплих диванів біля телевізорів.
Поле під Бахмутом, усіяне трупами вагнерівців.
Джерело: censor.net
В дійсності Україна не може собі дозволити такого ставлення до наших воїнів, до своїх солдат. Хай москалі їх називають «живая сила». Статистика непохитно нам нагадує: за кількістю «живої сили» рфія перевищує нас в 5-6 разів. Те, що зараз відбувається: ЗСУ розмінює свою навчену піхоту на “зеків” та “мобіків” – в міських боях на непідготовлених позиціях.
Бахмут, тільки но вириті окопи на вулицях міста. Середина грудня 2022 року.
Джерело: twitter.com/Bylbyleva
Ми не можемо дозволити собі в такому форматі ці піхотні битви – застилати вулиці, поля та посадки 200-тими, тим більше, що результати в тому ж Соледарі і Бахмуті явно не на нашу користь. У боях в населених пунктах вагнерівці просто засипають нас «м’ясом». Генерали з великих штабів, звичайно, знають про військову тактику й стратегію значно більше – але у цьому вимірі: збереженні людського життя, Україна потребує глобального переосмислення. Перед нами той ворог, з яким не можна воювати його ж тактикою. Треба знімати «рожеві окуляри»: навіть якщо за кожного нашого солдата буде знищено 6 російських солдат – це буде тільки нічия. А нам потрібно перемагати й витіснити ворога щонайменше на кордони 1991 року.
Небезпечний тиловий шкідник Арестович розказав своїй мільйонній аудиторії про те, що «…нормально обладнаний піхотний ВОП може рік стримувати бригаду “вагнерівців”, які йдуть на позиції, якщо там все правильно зробили… кулемети на флангах розкинули і все. Вже ніхто й нікуди не пройде!»
У зв’язку з цим виникають логічні питання.
Але хто і як повинен цей ВОП обладнати? Підрозділи ЗСУ з землі та поспіхом нарубаних у лісі колод? Ні, не так робиться «нормально обладнаний піхотний ВОП». Він робиться із бетону та заліза: ми вже в третьому тисячолітті.
Москалі встановлюють ВОПи у Херсонській області. Літо 2022 року.
Джерело: AFU StratCom
Наступні питання. Чому на напрямках Бахмуту, Соледару в тилу заздалегідь не були зроблені і не робляться необхідні інженерні заходи, які здійснюють москалі на окупованих територіях у себе в тилу?!
Чому на кордоні з Білоруссю та росією зводиться якась чергова стіна – замість повноцінних оборонних укріплень, які мають надовго зупинити потенційний напад броньованої техніки супротивника?!
Невже теоретики з ГШ та ОП не розглядають навіть можливість поступитися кілометрами випаленої землі для того, щоб зберегти життя солдатам?
Потрібно наголосити – мова йде про організований відступ підрозділів на ті позиції, які потрібно було ретельно облаштовувати протягом місяців. Звичайно, піхоту мала б чекати якщо не “лінія Мажино”, то хоча б достатньо підготовлені укріпрайони.
Однак …
Укріплена лінія Мажино, Франція. Збудована у 1930-тих роках
Джерело: wiki
Нам потрібно те, що дозволить максимально зберегти життя простому українському солдату. Не герою, а саме – простому українському солдату, якому потрібно повернутися до своєї родини, яка його чекає в повоєнній Україні.
Це такі прості у виготовленні, але достатньо “робочі” протитанкові стовпи та надовби. Це міцні бетонні укриття та ВОПи. Це надійні підземні каземати та капоніри. Це прораховані системи захисних споруд, які мають перетворити на 200-тих практично будь-яку кількість піхоти з АГС, мінометів та дронів. До цього, як виявилося, були погано готові ЗСУ в міських боях на Донецькому напрямку.
Так тупо та наполегливо роблять з літа 2022 року москалі – вони будуючи довжелезні лінії оборони згідно військових підручників ще ІІ світової війни. Логічно, що це далеко не панацея: але так мають діяти розумні військові командири вищого рівня, для максимального збереження життя свого особового складу.
Протитанкові лінії у Білгородській області. Осінь 2022 року.
Джерело: t.me/vvgladkov
На відміну від нас «бруднодупі» та «дурні» москалі це роблять, а ми – ні. Тому продовжуємо втрачати людей, яких повинні зберегти.
Адже для цього нам не потрібні танки та літаки, ракети й ППО від союзників. Нам потрібні бетон власного виробництва, будівельники та люди – «Армія відновлення», яку так голосно анонсували майже півроку тому. https://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=89190821-886b-45dd-b5d5-8918eaa00198&title=ArmiiaVidnovlennia-VidbudovumoKrainu
І те, що це великі об’єми замовлень та обсяги робіт для українських будівельників, робота для безробітних – другорядне.
Українські захисні лінії. Січень 2023 року, Ровенська область.
Джерело: alinfo.com.ua
І наостанок. З «совкової військової культури» не може з’явитися такий фільм, як «Рятуючи рядового Райана». Замість нього є сотні монументів «Невідомому солдату».
В першу чергу країна має берегти життя кожного свого військового, не зважаючи на фінансові та політичні витрати. Країна має готуватися на до можливого нового вторгнення з Білорусі та росії, до можливих наступів на інших напрямках. До наступу значно чисельнішого противника. Готуватися власними силами. Тим більше, що тепер зрозуміле всім – ця загроза буде існувати десятиліттями. Всі гроші, витрачені на «Велику оборону» – будуть інвестиціями у наше спокійне майбутнє та збереження життя звичайного солдата – рядового Шевченка.
І це має бути перший, найпростіший крок у зміні парадигми ЗСУ.
Нам не потрібна сама земля, нам потрібні люди – живі й навчені солдати, які хочуть та можуть за неї воювати.
Юрій «Фелікс» (офіцер ТрО) та Євген «Петрік» (військовий журналіст).
Спеціально для НОВА з-під Бахмуту
У Соледарі тривають бої