Ще до повномасштабного вторгнення у Харкові існувало Державне некомерційне підприємство «Український науково-клінічний центр протезування та реабілітації». Розміщувалося воно в самому кінці вулиці Клочківської перед окружною дорогою.
Не дивлячись на те, що інвалідів і тоді було вдосталь, працював центр навіть не в півсили, а на четверть, одну восьму чи може й одну шістнадцяту. Чому так? Здогадатися не важко – відсутність фінансування… Але там було високотехнологічне імпортне обладнання й професійні співробітники, які могли на цьому обладнанні працювати.
Однак із початком повномасштабної війни обладнання було евакуйоване чи просто вивезене з Харкова. Якась частина його опинилася в Києві, інша – у Львові. Услід за верстатами, машинами й механізмами поїхали до цих міст і наші харківські фахівці.
ПОЛІТИЧНІ ІГРИ НА ПРИФРОНТОВІЙ ТЕРИТОРІЇ
На сьогоднішній день від існуючого колись підприємства залишилося приміщення на вулиці Клочківській, 339, незначна частина обладнання та невеликий штат працівників. І постало питання, якщо й далі сидіти, склавши руки, місто й область втратять і те, що ще залишилося. Тобто проблема стоїть достатньо гостро і в основі питання, як і в попередні роки, головним лишається фінансування!
Тут не слід забувати, що за останні півтора роки кількість інвалідів, які потребують протезування, й ветеранів, котрим необхідна реабілітація, збільшилася в рази! У цей нелегкий час втратити центр реабілітації та протезування буде неприпустимою помилкою, за яку розплачуватимемося не одне десятиліття.
Здавалося б, усі це мають розуміти і кожен на своєму місці повинен всіляко сприяти, щоб непоправної помилки не сталося. А рішення треба приймати оперативно й максимально швидко.
Так на останній сесії Харківської обласної ради на голосування було винесене питання «про надання згоди на прийняття єдиного (цілісного) майнового комплексу Державне некомерційне підприємство «Український науково-клінічний центр протезування та реабілітації» з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області».
Ця занадто довга словесна конструкція означала лише те, що центр має отримати власника, стати на баланс області й фінансуватися з обласного бюджету.
Однак голосування 28 липня було провалене – Обласна рада не підтримала таке рішення! Найцікавіше в цьому питанні, що проти начебто ніхто не голосував, а голосів «за» просто не вистачило. І відповідальність за це має нести найбільша в Обласній раді фракція «Блок Кернеса – Успішний Харків». Із 39 депутатів, з яких вона складається, лише двоє проголосували «за», п’ятеро в цей день були відсутні, а 32 (!) депутати – не голосували! Коментувати нічого! Принаймні депутатам цієї фракції. То ж за коментарем ми звернулися до представника іншої політичної сили.
МИ ВТРАЧАЄМО НАЙДОРОЖЧЕ З ТОГО, ЩО МАЄМО
Наш співрозмовник – депутат Харківської обласної ради Ольга Лехан. Вона очолює комісію з питань соціальної політики, співпраці з інститутами громадянського суспільства соціального спрямування та у справах учасників АТО/ООС… Вибачте, але комісія Облради називається саме так!
– У прифронтовому Харкові, – говорить Ольга Михайлівна, – цей заклад є дуже необхідним. Він мав працювати завжди, постійно й не зупинятися. І питання його відновлення піднімається вже понад півроку. Тож політичні ігри щодо такого закладу виглядають безглуздо й ганебно. Коли ми дізналися, що питання взяти центр протезування та реабілітації на баланс має ставитися на сесії Міської ради, все стало зрозуміло. Замість того, щоб до сесії чи перед голосуванням керівник фракції чи хтось з її депутатів сказав, що ми хочемо, щоб заклад був на балансі міста, а не області. Міський бюджет є більшим, це буде на користь і закладу й місту… Усі б прислухались, зрозуміли й підтримали б. Але депутати тупо не проголосували… Таким чином, ми втрачаємо найдорожче з того, що маємо. Це час…
Насправді, вважає депутатка Лехан, немає жодного значення, на чиєму балансі буде знаходитися підприємство, оскільки головну частину фінансування мають скласти інвестиції.
Щодо обладнання, яке було вивезене, як воно буде повертатися й чи можливо його повернути, Ольга не знає. Їй відомо, що воно знаходиться в інших містах і що там його активно експлуатують. Усе стане зрозуміло лише тоді, коли заклад почне працювати й необхідно, щоб сталося це якнайшвидше!
ДИСКУСІЇ ТУТ НЕ МОЖЕ БУТИ!
– Не брати участь у голосуванні – це одне й те саме, що проголосувати проти, – стверджує заступник голови Обласної адміністрації й депутат Облради Роман Семенуха. – Як депутат, я можу відповідати лише за себе. Тому говорю, що депутат Семенуха під час голосування натиснув кнопку «за». А як заступник голови Військово-цивільної адміністрації, зараз можу повідомити, що проведена велика робота, щоб заклад, який дуже потрібен, працював. Довести це питання до логічного завершення можна, якщо розмовляти й домовлятися. Зараз я можу сказати лише те, що тривають консультації й ми робимо все можливе для успішного його вирішення…
Неможливо, на думку депутата, отримати будь-які кошти на підприємство, яке не працює. Центр реабілітації є важливим закладом. Це навіть не обговорюється й тут не може бути жодних дискусій. Але вийти з цього кута можна лише тоді, коли заклад буде функціонувати. У презентацію на папері ніхто гроші не вкладатиме.
– Люди, які ніколи з подібним не стикалися й поняття не мають, скільки потрібно грантів, інвестицій, донорських програм, – продовжує Роман Семенуха, – щоб відродити підприємство й зробити його дієздатним. І те, що відбулося під час голосування 28 липня, ніяк не прикрашає ні Харківську область, ні Обласну раду. Жодних аргументів під час сесії від людей, які відмовилися голосувати, не звучало…
ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР БЕЗ ІНВАЛІДІВ І ВЕТЕРАНІВ
І було б абсолютно неправильно, якби ми не надали слово представнику тих, для кого все це робиться, чи має робитися, – ветерану й інваліду. А точніше – голові громадської організації «Спілка інвалідів-учасників АТО «Непереможні» й депутату Харківської міської ради Руслану Агібалову.
– У цьому проєкті зі створення, відродження чи збереження центру, – говорить Руслан, – мене хвилює, що чиновники роблять, здавалося б, добру справу, роблять її для ветеранів та інвалідів, а до самого проєкту ні тих, ні інших не допускають. Ось коли ми зробимо, тоді ви й будете цим користуватися. А запитати в нас до того, як буде зроблено? Це вам потрібне? А це? А що ви думаєте з приводу цього?.. Той самий підхід, який чиновники різних рівнів сповідують з 2014 року! Практично нічого не міняється. А серед нас є медики й парамедики, психологи й реабілітологи, є депутати різних рівнів…
Що стосується самого центру, то, як зазначає ветеран і активіст Агібалов, лише в його громадській організації до повномасштабного вторгнення нараховувалося біля 500 чоловік інвалідів. Сьогодні ця цифра зросла в кілька разів. І добра третина з них потребує протезування, а всі, без виключення, – психологічної й фізичної реабілітації.
– Я давно помітив, – продовжує Руслан, – що військові заважають. Зокрема заважають чиновникам. Як було б добре, якби був центр для інвалідів, а інвалідів щоб не було! Якби існував заклад для ветеранів, але без ветеранів!.. Приміром, звертаємося ми за допомогою до місцевої влади, оскільки в інвалідів часто виникають безвихідні ситуації. А нам відповідають, це не до нас, звертайтеся до військових підрозділів, де ці люди служили… Поки в депутатському корпусі будуть лишатися люди, які прийшли до Міської ради під прапорами відверто ворожих проросійських сил, доти будуть існувати ці непорозуміння. І я впевнений, що проблема реабілітаційного центру не стане останньою!
Виходить, що реабілітація та протезування інвалідів – ветеранів війни, з точки зору депутатів цього скликання, для Харкова є економічно невигідним. А як носилися у місті із ветеранами “ВВв” та “дєтьми войни” ще якихось півтора десятиліття тому. Тоді “економічна доцільність” взагалі не бралась до уваги. Так що ж трапилось: чим ветерани, які стали інвалідами захищаючи нашу Україну, відрізняються від ветеранів “Вєлікой Отєчєственной”? Можливо, тим, що стали на захист незалежності України?
Автор: Олександр Кухаренко, “НОВА: новини ветеранів”
НАГАДУЄМО: