Зенітна гармата ЗУ-23-2 калібру 23 мм уже понад 50 років знаходиться на озброєнні армій колишніх країн Радянського Союзу, і не тільки. Попри свою відверту примітивність, це озброєння заслуговує довіри через такі простоту обслуговування та дешевизну використання. Установка порівняно надійна, невибаглива, і тому є прийнятною для бойового застосування в умовах сучасних конфліктів.
Історія появи ЗУ-23-2 бере початок вкрай давно – після закінчення Великої Вітчизняної війни, коли була переглянута уся система зенітного озброєння Радянської Армії. Від 25-мм гармат через зайву вагу конструкції вирішили відмовитися; калібр залишили виключно для флоту. Калібр 37-мм також почав вважатися слабким, і виробництво цих гармат поступово припинили, перейшовши до 57-мм калібру. Однак уже на початку 50-х років бурхливий розвиток повітряно-десантних військ призвів до необхідності винайти легке, універсальне і автоматичне знаряддя малого калібру – на кшталт авіагармати. За основу взяли 23-мм авіаційну гармату Волкова-Ярцева (ВЯ-23), що встановлювалася на штурмовики Іл-2.
У лютому 1955 року Центральне конструкторське бюро представило проекти 23мм зенітного автомата 2А14 в одиночній і спареній конфігураціях. Спарена установка була спроектована і випробувана в трьох варіантах: ЗУ-40, ЗУ-575 і ЗУ-14. Всі вони мали ручні приводи наведення і зенітний приціл ЗАП-23. Комісія вибрала найлегший варіант – ЗУ-14, і 22 березня 1960 року установку було прийнято на озброєння. Ще близько 10 років велося її подальше доведення, усунення недоліків і зміцнення деталей з досвіду експлуатації.
Автоматика гармати працює за рахунок енергії порохових газів, що відводяться через бокове вікно ствола. Замикання каналу ствола затвором клинового типу здійснюється підйомом затвора в пазах стовбурної коробки. При заміні перегрітих стволів під час інтенсивної стрільби конструкція дозволяє розрахунку здійснити таку операцію всього за 15-20 секунд. У ЗУ-23-2 застосовані дуже вдалі і компактні ручні приводи вертикального і горизонтального наведення з пружинним механізмом.
Стрічки з набоями мають по 50 патронів кожна і викладені в патронну коробку. Маса однієї такої коробки зі спорядженою стрічкою – 35,5 кг. Платформа установки – це штампозварна рама з кільцем, яке має виступи для кріплення верхнього верстата, а також три гвинтових домкрата з опорними тарілками, які слугують для горизонтування ЗУ в бойовому положенні. У похідному положенні установка спирається на два колеса від ГАЗ-69 з торсіонною підвіскою.
Установка ЗУ-23-2 має багатий бойовий досвід наземних боїв під час локальних воєн. Вогонь з цієї установки винятково ефективний порівняно з будь-яким іншим типом озброєння мотострільців. Розгорнута в бойове положення, ЗУ може миттєво подавити вогневу точку супротивника на дальності прямого пострілу (близько 1000 м). Найбільш часто це потрібно у коротких бойових зіткненнях з нерегулярними військовими формуваннями, що діють невеликими, розосередженими групами. Не дивно, що умови бойових дій на Донбасі, особливо на початку україно-російської війни, ідеально пасували для використання цієї установки.
Бойове хрещення у складі Радянської армії ЗУ-23-2 пройшла в Афганістані. Через гірський рельєф країни зенітні установки грали фактично головну роль під час прикриття шляхів постачання від нападів партизан. Цікаво, що перші випадки подібного використання ЗУшок в Афганістані були “нелегальними”. Їх встановлювали на кузови звичайних вантажівок, які потім включали до складу транспортних колон. Згодом малі габарити і вага ЗУ-23-2 дозволили встановлювати її на всі типи армійських бортових автомобілів – ГАЗ-66, ЗІЛ-130, ЗІЛ-131, Урал-375. На сьогодні зенітні установки ЗУ-23-2 знаходяться на озброєнні України, Росії, Польщі, Анголи, Вірменії, Афганістану, Білорусі, Болгарії, В’єтнаму, Єгипту, Греції, Індії, Ірану, Лівії Куби та інших країн.
За час війни на сході України наші військові мали можливість заново оцінити ЗУ-23-2. Попри всю простоту та ефективність, недоліків вона має достатньо. Головним чином вони викликані дуже високою швидкістю стрільби, необхідною для ураження повітряних цілей (до 1000 пострілів за хвилину з одного ствола та стрільба тільки чергами по 10-20 снарядів одночасно з двох стволів). Крім того, така висока скорострільність вимагає заміни стволів приблизно після кожних 100 пострілів, а також призводить до надмірної витрати снарядів, яке не завжди є доцільним. Іншою вадою ЗУ-23-2 є відсутність «пам’яті» азимутів та кутів місця пристріляних цілей як по правому, так і по лівому стволу. І, нарешті, мабуть головним недоліком ЗУ-23-2 є великі втрати особового складу обслуги при її застосуванні. За ТТХ установку мають обслуговувати аж 5 чоловік.
Зауважимо, що проблему заміни стволів військове керівництво поступово намагається вирішувати. Так, виробництво власних стволів 23-мм калібру опанувало ДП «КБ „Артилерійське озброєння“», і в грудні минулого року ЗСУ вже почали їх закупівлю. Крім того, ведуться розробки приладів дистанційного керування установкою та оптико-електронної системи наведення.
Повернемося до переваг ЗУ-23-2, з яких ми і почали матеріал. Вона не вимагає попередньої підготовки вогневої позиції і закріплюється в трьох точках на будь-якому відносно рівному майданчику. При переході установки з похідного положення в бойове її колеса повертаються догори і в сторони, а сама установка лягає тарілками домкратів на грунт. Натренований розрахунок може перевести ЗУ-23-2 з похідного положення в бойове всього за 15 – 20 секунд, і назад – за 35 – 40. За необхідності ЗУ-23-2 може вести вогонь з коліс і навіть на ходу при транспортуванні автомобілем.
Іншою істотною перевагою ЗУ-23-2 є її виняткова ремонтопридатність. Лагодити її можна на будь-якому металообробному підприємстві. Ось як відгукуються про ЗУшку військовослужбовці 93ої окремої механізованої бригади, які брали участь у боях за Іловайськ, Бахмутку, обороняли Донецький аеропорт:
“Обслуговувати таку установку, порівняно з деяким іншим озброєнням, непросто. Тут у нас правий заряджаючий, тут лівий, тут стрілок, тут – далекомірник… потрібна злагодженість. Виїхали, відпрацювали – півтори-дві хвилини максимум – і ми з точки зразу з’їжджаємо щоб не засікли звідки ми ведем вогонь”.
“На руках ми її таскали куди треба і куди не треба. Підняли на колеса, в руки – і побігли. Використовуєм її для враження піхоти і легкоброньованої техніки. З цієї ласточки зупинити БМП – не питання”.
Найчастіше ЗУ-23-2 наші солдати використовують за непрямим призначенням. Це знищення живої сили противника, подавлення вогневих точок. Та все ж непоодинокі випадки, коли доводиться застосовувати ЗУшки і для знищення повітряних цілей:
“Ясно, що авіація у сєпарів не працює, але дуже багато безпілотників. І ЗУ-23 помагає нам «корегувати» їхнє літання. Є команда збивать безпілотнік – ми їх збиваєм. Можна і на кузов її поставить – ЗІЛ, ГАЗ, шо завгодно… але віддачу будеш сильно відчувать. Можна і на МТ-ЛБ – бувало, просто приварювали їх на десантний відсік”.
Загалом, вирок українських солдатів щодо доцільності використання ЗУ-23-2 у війні на Донбасі – позитивний. Попри суттєві недоліки цієї техніки, її правильне обслуговування та вдосконалення (зокрема, розробка пристроїв дистанційного керування та підвищення живучості стволів) дають їй навіть певний потенціал у розвитку. Багато країн, на озброєнні яких залишається ця установка, до такого вдосконалення вже вдалися – головним чином, ЗУшки встановлюють на мобільні платформи, оснащують їх автоматичними системами наведення. Поза сумнівом, ЗУ-23-2 ще не один десяток років буде використовуватися у військових конфліктах – як локальних, так і повномасштабних.
P.S.: у 2017 році на одному з полігонів поблизу Маріуполя пройшли змагання на найкращий бойовий розрахунок ЗУ-23. Перемогу у конкурсі здобули бійці 24 окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Друге місце завоювали бійці 81 окремої аеромобільної бригади, третє – військові Національної гвардії України.
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС