На Павлоградському хімічному заводі зберігаються залишки радянських міжконтинентальних балістичних ракет СС-24. Майже чотири десятки велетенських циліндрів, у кожному – по п’ятдесят тонн паливної суміші. Соцмережі періодично лякають павлоградців цими ракетами, мовляв, через них екологія міста під постійною загрозою. Але перше, що можна побачити на території заводу – це дикі тварини. І їм тут добре.
“Бізони тут не для розваги. Вони – частина екологічного моніторингу. За допомогою цих тварин відслідкують рівень забруднення та чистоти хімічного заводу”, – розповідає спеціальний кореспондент “ТСН.Тиждень” Андрій Цаплієнко. Виявляється, старі СС-24 – це не токсичний непотріб, а наш стратегічний ресурс. Павлоградський хімзавод – єдине місце у світі, де зі старого ракетного палива створюють нове, для нових українських ракет. І не тільки паливо. Бойова речовина української ракети “Нептун” – теж перероблена зі старих ракет. Тож, ці металеві контейнери – єдине джерело палива та бойових частин для всієї вітчизняної ракетної програми. Не буде цього ресурсу – ми залишимося і без “Нептуна”, і без боєприпасів, “Вільхи”, “Тайфуна”, без усього”, – переконаний генеральний директор ДП НВО “Павлоградський хімічний завод” Леонід Шиман.
“Вільха-М” – ракета залпового вогню, перетворена на високоточну зброю. “Тайфун” – новий ракетний снаряд на заміну застарілим “Градам”. “Грім-2” – аналог російських “Іскандерів” – летить на 280-т кілометрів, змінюючи швидкість та траєкторію. Без палива, яке виробляють тут, ці проекти можна закривати.
Але високоточного удару ракетна програма зазнала від тих, хто мав би її захистити – від українських нардепів.
Восени 2019-го року парламент, ухваливши держбюджет, несподівано урізав фінансування переробки СС-24. Ці міжконтинентальні ядерні ракети базувалися в Україні та витягнуті із 46-ти пускових шахт. Грошей перестало вистачати навіть на зберігання “Скальпелів” – саме так їх називали в НАТО. Про переробку, а, значить, про виробництво стратегічного палива, можна було забути. Росіяни готувалися відкорковувати шампанське – вся українська ракетна програма опинилася на межі провалу.
“Не знаю, чи могла Росія вплинути, але їм це дуже вигідно. Думаю, вони дуже раділи, оскільки, чим ми слабші у військових силах та озброєнні, тим легше з нами розмовляти. Не тільки на Донбасі, не тільки у Мінську, але й у світі”, – каже Леонід Шиман.
Коли “ТСН.Тиждень” їхав до Павлограда, ще не було відомо, що програму вдалося врятувати. Уряд терміново відшукав спосіб фінансування – понад сто тридцять мільйонів гривень. Паливо для ракетної програми – буде.
На підприємстві кажуть: наразі Україна здатна створити ракету – увага! – середньої дальності. Так, так. Таку саме, якою з агітаційних плакатів Радянський Союз лякав Сполучені Штати в часи холодної війни. На «Павлоградському хімічному заводі» переконані, що для цього достатньо 12-14 місяців. Якщо, звісно, Києву вистачить політичної сміливості піти на такий крок, Україна, за потреби, буде спроможна дістати військові цілі за 5000 кілометрів від кордонів. Навіть за Уральським хребтом. Непоганий ресурс для стримування оскаженілого противника. І спроби Москви зупинити цей раптовий поворот лише підтверджують правильність такої української стратегії.
“Зброя малої та середньої дальності – це більше зброя стратегічного політичного впливу. Це озброєння може ніколи й не використовуватись, але його наявність дозволяє більш вільно нашим політичним лідерам ухвалювати рішення, обговорювати якісь питання на самітах з іншими країнами. Україна не буде сидіти на задвірках, а сидітиме разом з лідерами”, – вважає технічний директор ДП НВО “Павлоградський хімічний завод” Євген Устименко.
Інакше кажучи, переконати окупанта припинити вогонь легше добрим словом і високоточною ракетою, аніж просто добрим словом. Такий шлях до миру, як свідчить світовий досвід, набагато коротший.