Передвиборчі перегони в Україні вийшли на свою фінішну пряму. Соціологи і аналітики цими днями корегують відповідно до електоральних вподобань свої прогнози, пророкуючи перемогу або поразку політичним партіям, котрі заявили про готовність заповнити своїми кандидатами сесійні зали органів самоврядування. Оглядачі, в свою чергу, кажуть, що ці вибори залишаться в пам’яті виборців не лише через брудну рекламну компанію і викривальні скандали навколо кандидатів, але й через склад самих майбутніх обранців. Зокрема, звертають увагу на те, що в партійних списках цього разу чимало кандидатів – учасників бойових дій.
Справді, учасники АТО/ООС, котрі повернулися з фронту, адаптувалися до мирного життя, знайшли своє місце в ньому і мають власне бачення процесів, котрі відбуваються в країні, цілісність якої вони відстоювали, часто ціною власної крові, або і навіть життям своїх побратимів, розуміють необхідність перемін. Саме докорінних перемін, які зможуть покласти край негативним процесам у суспільстві, а не просто зміни декорацій, до чого привчила народ нинішня політична верхівка. Подібна риторика дуже часто звучала з вуст фронтовиків, котрі вирішили згуртуватися, тепер вже у депутатську спільноту, і відкрити в органах місцевої влади своєрідний другий фронт, щоб дати рішучий бій корупції, від якої країна вже втомилася і яка загрожує самому її існуванню…
Приблизно так пояснив редакції «НОВА: новини ветеранів» причину, яка спонукала до прийняття дуже відповідального для себе рішення запропонувати полтавцям свою кандидатуру на виборах до райради Полтавського району колишній боєць добровольчого батальйону «Азов» 37-річний Володимир Соломін. Нині він фермер. Його господарство «Едем» розкинулося на понад 100 гектарах родючої землі неподалік Полтави. Цікаво, що землю, на якій «атовець» вирощує зернові, маслинні культури, кукурудзу тощо, йому в обробку передали його побратими-фронтовики. Як кажуть, скинулися по два гектари, які їм належать за законом, і передали їх в оренду тому, хто любить землю. І, головне, хоче і вміє на ній працювати.
Своє земельне питання В. Соломін вирішив після того, як повернувся додому після важкого поранення в руку в Іловайському котлі. Як відомо, бої за Іловайськ розпочалися у другій половині серпня 2014 року. Перший штурм міста відбувся 6-7 серпня, другий – 10 серпня, а вже 18 серпня українські військові зуміли взяти під свій контроль більшу частину міста. У сутичках за Іловайськ сепаратистам та їхнім найманцям протистояли батальйони «Дніпро», «Донбас», а також «Азов», в якому добровольцями воював і полтавець В. Соломін.
«Наш батальйон брав участь у двох невдалих спробах штурму Іловайська. При третій спробі 19 серпня ми вже зайшли у місто. Протрималися там понад добу. А коли зрозуміли, що утворюється «кільце» і нам загрожує оточення, командир батальйону віддав наказ виходити з Іловайська…», – пригадує епізод із своєї фронтової біографії полтавець. – Тоді мене і поранило в руку…».
Цікаво, що нинішнього фермера знають не тільки, як учасника бойових дій, добровольця «Азову», але й як автора слів дуже популярної поміж фронтовиків пісні «А ти де був, коли я воював?». Історія народження віршів, які згодом переклали на музику, навіяна особистими враженнями автора від побаченого у перший рік війни на Сході. І, на жаль, неприємними спогадами про байдужість, які й нині ятрять душу В. Соломіна.
«Коли я узнав, що біля десяти хлопців з Полтави хочуть піти добровольцями на фронт, вирішив приєднатися, – пригадує автор віршів. – Спробував загітувати ще кількох друзів. Але був неприємно вражений, коли почув у відповідь, що їм це не потрібно. Мовляв, от коли б ворог спробував захопити Полтавщину, тоді пішли би. А воювати десь на Сході, вони не бачать сенсу…», – каже Володимир .
Читайте також:
Ці слова так міцно закарбувалися в пам’яті добровольця, що він згадував їх навіть під час тривалого лікування в тодішньому Дніпропетровську, куди його пораненого вивезли з поля бою.
«Я бачив, як мужньо воюють хлопці з Донецької і Луганської областей. Причому не тільки військовослужбовці, але й добровольці. Вони воювали не за власні домівки, які в них вже відібрали сепаратисти, чи зруйнувала війна. Вони захищали Україну, не поділяючи її на регіони і не сповідуючи принципу «Моя хата крайня…», – каже Володимир Соломін.
Довгі дні і ночі у лікарнях Дніпропетровська, переосмислення пережитого, біль втрати друзів, тривога за долю країни тощо стали своєрідним каталізатором, який розкрив поетичний дар, що до часу дрімав у потаємних закапелках душі добровольця. Так народився вірш «А ти де був…?». Одного разу його почула дівчина із Запоріжжя Олександра, яка допомагала, як волонтер лікарні ім. Мечникова, де лікували В. Соломіна. Так народилася ідея покласти римовані строки-роздуми фронтовика про байдужість і героїзм на музику. Дівчина спочатку створила мелодію для гітари і вперше виконала пісню на слова добровольця в російськомовному варіанті. Коли пісня, як кажуть зазвучала і припала до душі пораненим, які лікувалися в Дніпрі, знайомий дівчини, в якого була власна музична студія, за допомогою друзів переклав вірші на українську і написав до них музику. Так з’явився новий варіант пісні, яка швидко стала популярною на фронті.
Володимир Соломін ніколи не намагався випробувати себе в ролі депутата, намагався триматися подалі від політики. Вважав, що його справа – робота на землі і чесне життя. Але, як нині він сам зізнається, віднедавна, під впливом процесів, які відбуваються в Україні і свідчать про те, що безправ’я простих людей і свавілля чиновників вже давно перейшло небезпечну межу, в ньому щось надломилося. Недавно йому довелося знову робити вибір: залишитися поза «процесом» і смиренно чекати, що воно буде далі, або знову стати до лав добровольців, які гуртуються в команду однодумців – кандидатів у депутати органів місцевого самоврядування.
“Не важливо, в якій раді – міській чи районній або ОТГ, ти спробуєш свої сили. Ситуація вимагає від нас, фронтовиків, рішучих дій, бо далі залишатися спостерігачами вже не можна”, – поясню причини свого рішення балотуватися кандидатом в депутати ради Полтавського району В. Соломін. – Ми домовилися, що будемо вирішувати проблеми своїх виборців – простих людей, незалежно від того, мандат якої ради виборемо. Якщо до мене прийде житель обласного центру, який вже втомився від ходіння по чиновниках, я займуся вирішенням його проблеми. Інакше не можна! Люди десятиліттями оббивають пороги службових кабінетів, і, врешті-решт, змушені давати хабара, щоб таки вирішити своє питання. Цьому необхідно покласти край! Ситуація з корупцією в органах влади вже зайшла так далеко, що це вже не корупція, а банальне розкрадання бюджетних коштів. Сьогодні вже дитину не влаштуєш в школу або дитячий садочок, без хабара. Красти необхідно менше, тоді все буде в країні гаразд…».
Доброволець очолює виборчий список до ради Полтавського району від політичної партії «Воля». Але незалежно від політичних вподобань він і його побратими, які теж балотуються і інші ради на Полтавщині, домовилися виступати єдиною силою, коли постане питання боротьби, зокрема, з корупцією. Так само фронтовики, які завоюють депутатські мандати, будуть відстоювати інтереси учасників бойових дій, котрі все частіше стикаються з чиновницькою байдужістю і відвертим ігноруванням їхніх законних прав.
«Корупція у владі вже давно перетворилася на відкрите розкрадання чиновниками бюджетних грошей. Єдиною силою, яка здатна це зупинити – депутати – «атовці», котрі не пов’язані з посадовцями…», – переконаний фронтовик з Полтавщини Володимир Соломін
Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Читайте також: