Якими прості громадяни хочуть бачити українських політиків? Можна скласти цілий список необхідних чеснот, але мабуть головні з них – любов до рідної країни і самопожертва, вміння відмовитися від матеріальних благ на користь ідеалу. Всі ці якості у собі уособлюють герої АТО. Безкомпромісні і рішучі, вони – моральний приклад для багатьох українців.
Не дивно, що на найближчі місцеві вибори, які чекають нас вже незабаром, обов’язково підуть і наші ветерани. Користуючись нагодою, ми вирішили дослідити питання на конкретних прикладах минулих виборів. Так у поле нашого зору потрапив депутат міської ради від «Самопомочі» Іван Ракич, очільник відділення снайперів у 92-ій бригаді. Виявилося, що про нього майже нічого невідомо, цілі шматки біографії були ніби втрачені. Довелося відновлювати хронологію буквально по шматочку.
У процесі написання стаття потроху перетворювалася на карколомне розслідування. Скелети у шафах, дивні історії побратимів та тонкий корупційний шлейф – що приховував герой війни Іван Ракич?
Але все по порядку. Тож все почалося з того, що ми вирішили поспілкувалися з військовими побратимами нашого героя.
«Він допомагав Партії регіонів… на фронті я його не особливо бачив»
Юрій (позивний «Єврей») – воював у тій самій 92-ій бригаді, що і Іван Ракич. Він зголосився піти на фронт добровільно, але на заваді стали армійські бюрократи.
«Коли я побачив, що відбувається, то пішов я у військкомат наш і не зміг там знайти ні свою особисту справу, ні інших документів. Та й у військкоматі всього три працівники було. І я їх змусив знайти документи, поновити справу, і от так десь через півтора місяці, там медкомісія. І от тільки 2 серпня я був у 92 бригаді. Воно звичайно перепони- не перепони, але отака от ситуація була».
Юрій разом з бригадою хоробро воював на околицях Щастя. Він згадує місця важких боїв – Станицю Луганську, Старий Айдар. Там він разом з побратимами стримував натиск ворога аж до жовтня 2015 року.
Ми спитали у Юрія: як він ставиться до участі ветеранів у політиці. Чоловік відповів, що гаряче її підтримує, і вважає колишніх солдатів головними захисниками від повзучого російського реваншу. Проте коли розмова зайшла про його співслужбовця Івана Ракича, який зміг пройти до міської ради, ситуація несподівано змінилася – до цього депутата від «Самопомочі» Юрій ставився дещо скептичніше:
«Ну він людина активна, і активно допомагав депутатові від Партії регіонів… І наскільки я розумію, він не підтримував Майдан, Партія регіонів Майдан не не підтримувала звичайно».
Історія з Партією регіонів нас зацікавила, тож ми вирішили перевірити цей факт і вже надіслали до міськради офіційний запит. Проте там чомусь вирішили не відкривати секрети Ракича і наш запит проігнорували.
Попри те, що Юрій спілкувався з Іваном Ракичем, про його подвиги на фронті він знав теж надзвичайно мало – хоча чоловіки непогано спілкувалися.
«Він такий, ініціативний був – якщо треба було щось дістати, якусь допомогу (матеріальну – прим ред), то він діставав. Який він героїзм проявляв я не чув, і на яких вилазках був, на яких позиціях не можу сказати.»
Ці скупі одкровення зацікавили нас, тож ми вирішили пошукати когось, хто розказав би нам про пана Ракича трохи детальніше. Так ми познайомилися з Михайлом.
Як «поховальний генерал» на фронті дачі стеріг
Михайло (ім’я змінено через побоювання чоловіка) був командиром одного з підрозділів у 92-ій бригаді. Ми і його запитали про участь ветеранів у політиці, і найбільше занепокоєння у чоловіка викликало те, що хтось може використовувати бійців у власних егоїстичних цілях. Також його турбує те, що посвідчення УБД може стати ширмою для негідників з сумнівним минулим.
Невдовзі виявилося, що побоювання Михайла викликані цілком конкретним життєвим прикладом. Депутатом місцевої ради став його знайомий по службі, Іван Ракич. Михайло говорить – Ракич обрав для роботи снайпера, не надто зручну точку: ««Іван Ракич… та він сидів на другій лінії, на дачах, біля басейну…».
Михайло додає – хоча іноді наш герой все ж бував на передовій:
«Командир танчиків Фартушний привіз його на наш СП і каже: «Поклади його десь тут, тільки щоб його не вбили». Я питаюся: «Так у нас вже два тижні не стріляють». А Фартушний пояснює: «Ти не зрозумів, щоб ви самі його не вбили».
Михайло несподівано згадує і фронтову кличку Івана Ракича:
«Вже в якості депутата міськради той взяв собі за звичку відвідувати поховальні процесії бійців, та перетворювати прощальні слова, на власну агітаційну промову. Він за суттю своєю людина жадібна, тому завжди як йдеться про матеріальну допомогу сім’ям загиблих, то у Івана знайдеться тисяча і одне виправдання, про те чому він не може допомогти. Кожен рух і кожна дія спрямовані на піар з мінімальними матеріальними затратами. Через це після демобілізації, серед ветеранської спільноти, за Іваном Ракичем закріпилось прізвисько – «Поховальний Генерал», або навіть на манер широковідомого виразу російського телеведучого Соловйова «сладострастный некрофил». Тому хлопці стараються триматись від нього осторонь».
Далі буде…
Читайте також:
Дружин та дітей ветеранів запрошують на безкоштовний вікенд.