Як паніка серед населення та брак знань про роботу медіа шкодять журналістам

На початку березня 2022 року у Рівному 38-річний чоловік із вікна своєї квартири застрелив із рушниці 28-річного і 37-річного чоловіків, які перебували у дворі його будинку. Вони здалися підозрілими, і стрілець не зволікав. Героїні нашого розслідування пощастило більше — вона зазнала «всього лише» нетривалого ув‘язнення у підвалі та словесних образ.

  Таким чином віддячили мешканці одного з будинків у Рівному журналістці, яка сумлінно виконувала свою роботу. Сталося це одразу після російського вторгнення у 2022 році, але досі ніхто не перепросив, і не був покараний за дії, які мають ознаки кримінального злочину. Ми розібралися в ситуації та знайшли пояснення, чому журналістка не стала відстоювати права в суді та чому взагалі такі ситуації трапляються.

Ситуація

  27 лютого 2022 року журналістка сайту «Четверта влада» Оксана Гавриш займалася збором матеріалу для публікації. Почувши сирену, що сповіщає про повітряну тривогу, пані Оксана намагалась убезпечити себе, сховавшись у підвалі однієї зі найближчих багатоповерхівок. Проте замість прихистку вона зазнала фактичного ув‘язнення місцевими мешканцями.

  Потрапивши в укриття пані Оксана здійснювала відеозйомку своєї «пригоди». Що природньо, адже фіксування надзвичайних умов, в яких журналісту доводиться виконувати свою роботу, — це невід’ємна частина роботи журналіста. Втім, така діяльність журналістки була розцінена місцевими мешканцями як підозріла, а тоді — як загроза. Тож місцеві зачинили пані Оксану в підвалі та викликали правоохоронців.

Підвал — місце події (Фото з сайту «4 влада»)

  Місцеві мешканки, які першочергово зчинили гвалт стосовно зйомки, яку здійснювала журналістка, поспішаючи «убезпечити» себе від зйомки, покинули підвал, забувши про загрозу ракетного удару. Одна з них навіть забула у підвалі власну дитину.

  Затримувачі довго намагалися встановити особу журналістки, а також той факт: є пані Оксана журналісткою чи ні. Дійти будь-яких конкретних висновків навіть попри надання пані Оксаною всіх необхідних документів та інформації людям не вдалося. Проте у ході «встановлення», а також протягом усього процесу затримання, на журналістку, крім обмеження її прав та свобод, здійснювався перманентний психологічний та вербальний тиск шляхом звинувачення її у шпигунстві, диверсії та за допомогою вживання лайки.

Найактивніші затримувачки (Фото з сайту «4 влада»)

  «Закрийся, сука!», — такою була реакція затримувачок на спробу пані Оксани надати пояснення щодо своєї особи та особливостей роботи журналіста. Адекватно пояснити: чим саме може зашкодити безпеці місцевих зйомка звичайного приміщення пересічного підвалу одного з рівненських житлових будинків, та яке його стратегічне значення для ворога, в інтересах котрого нібито знімала журналістка, — ніхто не зміг.

Перевірка місцевими документів журналістки (Фото з сайту «4 влада»)

  Можна припустити, що не в останню чергу недовіра людей до наданих журналісткою документів була викликана тим, що в Україні досі немає єдиного формату прес-карт або наскрізного реєстру таких карток. Саме це є однією з проблем, котра ускладнює роботу журналіста, а також призводить до плутанини та непорозумінь у тому числі з місцевим населенням.

  Примітно, що крім журналістки у підвалі знаходився і мешканець того будинку, котрого затримувачі також прийняли за підозрілого та чужого. Тобто паніка досягла кордонів абсурду.

  З метою встановлення приналежності пані Оксани до професії журналіста був, крім іншого, залучений Ілля Томашевський, журналіст «Рівне 1», та син однієї зі затримувачок. Втім розібратися у ситуації він допомогти не зміг.

  Припинити затримання вдалося після прибуття воєнного патруля та перевірки ним документів пані Оксани.

  З історією від першої особи можна ознайомитися у репортажі Оксани Гавриш, що розміщений на сайті видання «4 влада».

Оцінка ситуації її учасниками

  Оксана Гавриш у власному репортажі наполягає на тому, що вона мала право вести зйомку згідно з частиною 4 статті 25 Закону України «Про інформацію»: «Після пред’явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій та на територіях, де оголошено надзвичайний стан, надзвичайну ситуацію або вжиті адміністративні та медико-санітарні заходи (карантин), крім випадків, передбачених законом».

  «Паніка перетворює пильність на параною і відбирає здоровий глузд», — пише Оксана Гавриш.

  Крім цього, нам вдалося поспілкуватися з пані Оксаною з приводу ситуації, учасницею котрої вона стала 27 лютого 2022 року:

О. С.: Можливо вам відомо, чи настали якісь юридичні або інші наслідки для осіб, котрі затримали вас?

О. Г.: Ніяких юридичних наслідків для учасників ситуації не було. Ймовірно, окрім репутаційних. Бо згодом виявилося, що є спільні знайомі, які знають або тих жінок, які закрили мене в підвалі, або ж подружжя голів ОСББ. Ті спільні знайомі обговорювали поведінку мешканців, дехто соромив жінок-затримувачок. Це я знаю зі слів цих спільних знайомих.

О. С.: Чи була проведена зі затримувачами працівниками правопорядку виховна або просвітницька робота?

О. Г.: Не пригадую такого. Принаймні такого не було, коли на місце інциденту приїхали двоє правоохоронців (точно один поліцейський, інший чоловік, мабуть, був із добровольців-містян чи тероборони – я вже не можу пригадати). І думаю, що навряд чи тих жінок чи голів ОСББ викликали в поліцію для роз’яснювальної роботи. У поліції є вагоміші справи. А я не подавала заяви про перешкоджання журналістській діяльності, бо усвідомлювала рівень переляканості й неадекватності поведінки тих жінок.

Оксана Гавриш (Фото з мережі Фейсбук)

О. С.: Як ви вважаєте, яким чином необхідно діяти журналісту, що мінімізувати або взагалі уникнути подібних ситуацій?

О. Г.: Журналістам за будь-яких умов треба дотримуватися протоколів поведінки «в полі» й комунікування, мати при собі посвідчення, дозволи… Тепер рівень напруженості в суспільстві трохи впав щодо підозр усіх незнайомців у диверсійній діяльності чи шпигунстві. Тож і агресивна реакція людей на роботу журналіста малоймовірна. Водночас навряд чи можна уникнути питань типу «А що ви тут робите і нащо знімаєте?» і на них треба відповідати за протоколами. І ні в якому разі не можна відповідати на агресію агресією.

О. С.: Наскільки, взагалі, ймовірність потрапляння у подібні ситуації залежить від поведінки журналіста?

О. Г.: Що означає «поведінка журналіста»? Тобто чи провокує журналіст своєю роботою такі ситуації? Так не можна формулювати питання, на мою думку. Журналіст виконує свою роботу, а хтось підозріло до цього ставиться, може й поліцію викликати, бо журналіст знімає приміщення суду чи школи для ілюстративного фото. Але розвиток подій залежить від рівня поінформованості людей про журналістську роботу і чи дотримався журналіст вимог до цієї роботи.

О. С.: Які, на вашу думку, заходи необхідно вжити з боку держави та суспільства, щоб мінімізувати або взагалі виключити можливість виникнення ситуацій, схожих з тією, у котру потрапили ви?

О. Г.: Проводити інформаційні кампанії. Щонайменще інформувати про правові засади журналістської діяльності посадовців, зокрема й голів ОСББ, аби ті вже, за потреби, пояснювали їх людям чи на зборах, чи індивідуально. Бо журналістів навчають особливостям роботи під час воєнного стану, а пересічні люди з такими речами не ознайомлені.

О. С.: Чи відомі вам ситуації, подібні до тієї, у котру потрапили у березні ви? Якщо так, то опишіть їх коротко, будь ласка.

О. Г.: Моя колега Ольга Підгородецька у грудні 2022 року знімала сюжет про цвіль у загальноосвітній школі. Їй не дозволяли зайти у школу, поки вона не викликала поліцію. Після цього їх у школі вже «радо вітали».

Ось тут текст і сюжет:

 Також нам вдалося сконтактувати з протилежною стороною — особами, що затримували пані Оксану. А саме предметний діалог вдалося налагодити з Іллею Томашевським, журналістом «Рівне 1» та сином однієї зі затримувачок. На жаль, пан Ілля відмовився надавати коментар для цього розслідування. Комунікація з іншими учасниками не просунулась далі за ігнорування наших до них звернень.

Оцінка ситуації експертами

  Щоб отримати професійну оцінку розслідуваної ситуації ми звернулися за коментарями до експертів у галузі медіа та права. Так, своє бачення надала Ганна Калаур, представниця Інституту масової інформації у Рівненській області:

  «Все, що я можу сказати — це приклад перешкоджання журналістській діяльності. Журналістка представилась і повідомила мету свого перебування, однак цей факт ще більше роздратував людей. Вони фактично її утримували проти волі, вже не кажучи про те, що вони не давали їй можливості виконувати роботу. Я думаю, що люди не навмисне перешкоджали, а робили це через паніку, страх і велику кількість ІПСО у соцмережах. У перші дні повномасштабного наступу було багато «вкидів» про те, як можуть виглядати диверсанти, як їх виявити і таке інше. У ті дні в Рівному були навіть випадки вбивств людей, які комусь здались підозрілими.

Ганна Калаур (Фото з сайту «Народна Правда»)

  На жаль, інші журналісти також повідомляли про подібні випадки, проте там йшлося швидше про надмірну прискіпливість людей. З часом, за словами тих же журналістів, ситуація стала кращою.

   Про подібні випадки ми згадували у своєму матеріалі: https://imi.org.ua/blogs/medijni-pidsumky-na-rivnenshhyni-golovni-podiyi-roku-i50276

“Кореспондент Руслан Савуляк, наприклад, отримав зранку завдання ввімкнутися в загальнонаціональний ефір телефоном через скайп. Він вийшов з дому на вулицю Київську і, поки готувався до включки, до нього по черзі підійшли поліцейські, потім тероборона, потім ще хтось. Усі перевіряли документи”, – розповідає Сергій.

Також Сергій Татаренко повідомляв про інший випадок, коли знімальну групу зупинили силовики, після чого телефонували в офіс Суспільного і питали, чи справді такі люди там працюють. “До цих випадків ми теж ставимося з розумінням, адже всі на нервах, і міцність нервів людей зі зброєю краще не перевіряти”, – коментує Сергій Татаренко.

  Я думаю, що в таку ситуацію міг потрапити кожен. І у таких обставинах журналіст має зробити все, аби відстояти свої права і зібрати докази протиправних дій, вчинених щодо нього. Наприклад, знімати перешкоджання на відео, як зробила Оксана. Необхідно представитись, по перше. Мати при собі журналістське посвідчення, пояснити людям, що своїми діями вони вчиняють ймовірний кримінальний злочин – перешкоджання журналістській діяльності. Зрештою, якщо ситуація не вирішується, треба викликати поліцію. Таких випадків, принаймні у Рівному, зараз не фіксуємо. Думаю, паніка вщухла і люди стали більш критично оцінювати дійсність.

  На жаль, органи влади ще більше перешкоджають журналістам, ніж звичайні громадяни. Прикладом є ненадання відповідей на запити журналістів начебто через дію воєнного стану. Я думаю, до людей потрібно доносити важливість журналістської роботи. Цим, в тому числі, займається і наша організація.

  Велика проблема з ненаданням відповідей на запити журналістам, і «4 влада» вже виграє суди по цих справах».

Важливими для нашого розслідування є приклади посягання на права та свободи журналістів у ході першого етапу війни, наведені пані Ганною. Вони є важливими для розуміння ситуації, що породжувала такі порушення.

  Правову кваліфікацію дій учасників ситуації, а також загалом її оцінку надав фахівець Андрій Полешко, юрист ЮФ SDM Partners:

  «Щодо прав журналістки: вони були порушені, оскільки вона має право збирати інформацію, наприклад, про надзвичайні події. У тій ситуації що сталося: почалась повітряна тривога, вона зайшла у підвал та ввімкнула камеру. Тобто обмежень на зйомку у неї там не було.

  З якої підстави були порушені її права? Наскільки розумію тут можна виділити таких дві. По-перше, жителі її могли вважати пособником військового противника, а цей статус, в принципі, нічим не врегульовано на даний момент (так звані «приховані комбатанти»: цивільні інформатори, коригувальники і так далі). Тобто в міжнародному гуманітарному праві взагалі не розуміють, хто вони такі. Їх не можна назвати мирним населенням, але і комбатантами також назвати не можна. І з цього ідуть подальші проблеми. Відповідно до цього і необхідно кваліфікувати дії тих, хто затримував журналістку. Тобто можна сказати, що це був спротив військовій агресії мирного населення. У перші дні вторгнення РФ же був закон, який дозволив тим, хто має зброю долучатися до спротиву, і звільнив їх від кримінальної відповідальності.

  Або ж це можна розглядати як громадське затримання у порядку ст. 207 КПК. Тобто що це було затримання підозрюваної.

Андрій Полешко (Фото з мережі Фейсбук)

 Втім кожен з цих варіантів має свої вади. Оскільки конкретно у затримувачів єдиним мотивом, який спричиняв підозри, була певна ксенофобія: вона не з нашого двору, значить вона чужа, тому вона — ворог. І чи були реальні підстав для цього? Ні. Оскільки журналістка здійснювала не заборонену законом діяльність, маючи при цьому гарантії.

  Щодо її поведінки. Вона відрекомендувалася, показала своє посвідчення. Тобто у неї була альтернатива: або показати редакційне завдання і посвідчення особи, або журналістське посвідчення. Вона показала і журналістське посвідчення, і документ, що посвідчує її особу, і надала власні пояснення з приводу того чому вона там знаходиться, і що робить. Тобто її поведінку з правової точки зору я вважаю цілком вичерпною та належною.

  Єдине, якщо враховувати істерію тих днів, то можливо варто було надати ще контакти, за якими можна було б її додатково ідентифікувати: начальника з роботи чи ще когось, хто би міг поручитися за неї.

  Щодо правоохоронців. Там приїжджало СБУ, тому це може бути не кримінальне провадження, а контррозвідувальна справа. Тобто є закон «Про контррозвідувальну діяльність» і СБУ — це уповноважений орган в рамках такої діяльності, і вони можуть провадити певні заходи з розслідування, стеження, збирання інформації тощо, поза кримінальним провадженням і без судових дозволів в рамках згаданої контррозвідувальної діяльності.

  Якщо притримуватися першого варіанту, що вона — прихований комбатант, то якраз СБУ і повинні були відреагувати на цей запит, приїхати, провести певні заходи контролю (те, що вони перевірили її документи, телефон і так далі), впевнилися, що немає підстав, щоб переслідувати її як потенційного комбатанта, пособника, коригувальника чи шпигуна, і поїхали. Власне, ця контррозвідувальна діяльність СБУ і не підлягає чіткому регулюванню, як, наприклад, кримінальне провадження, не потребує додаткових дозволів і так далі. Там небагато менше врегулювання.

  Відомі випадки, коли у перші дні затримували суддів та нардепів, перевіряли їх, а тоді вже відпускали. Тобто у ті дні всі ці гарантії про неможливість затримання без спеціального дозволу фактично не діяли.

  Щодо юридичних наслідків. У цій ситуації журналістка могла б подати цивільних позов про відшкодування збитків, яких її було завдано внаслідок безпідставного затримання. Але тут виникне питання про безпідставність того затримання. І встановити це, якщо дійшло би до суду, було б дуже важко: одні будуть говорити, що можна надрукувати будь-яке посвідчення, а вона — що не було підстав сумніватися, що вона журналістка. Тобто дуже неоднозначна ситуація.

Щодо криміналу в діях затримувачів — така ж ситуація. Дуже важко було б щось довести.

  Як на мене, то вся проблема у цій ситуації в емоційному позаправовому тиску, який вчинявся на журналістку. В ідеальній ситуації її мали б затримати, відправити до неї найбільш освіченого та компетентного делегата від цієї спільноти, який би перевірив її документи. Тоді всі б мали дочекатися правоохоронців, ті би мали перевірити її додатково, а тоді — відпустити. Така ситуація, в принципі, була б нормальною. Але вони почали її ображати, щось закидати і це при бажанні можна розглядати як загрози їй як журналістці, але знову ж таки — у цьому я теж не бачу підстав.

  Тобто всі просто істерили і не розуміли, як поводитися. Це продемонстрував, зокрема, фрагмент з головою ОСББ, який то не міг на сайті щось знайти, то у соцмережах; і він не зміг здійснити якусь адекватну перевірку, але при цьому не відмовився від того, що вона має перебувати у підвалі і її не можна відпускати.

  Я не вважаю, що тут свідомо були порушені її права як журналістки. Її просто не вважали журналісткою. Це порожня ситуація. Була людина, але не було критеріїв, як встановити хто це. І в цій ситуації розгубленості і варилися, чекаючи правоохоронців, поки вони скажуть: це окей чи не окей. Якби вони змогли надати відповідь на запитання: чи журналістка вона, то все би закінчилося».

Підсумки

  Зрозуміло, що у кінці лютого 2022 року по всій території України панував фактично інформаційний хаос, а звичайні мешканці, у тому числі ті, що затримували пані Оксану, зазнавали активного інформаційно-психологічного впливу як внаслідок непрофесійної роботи працівників вітчизняних медіа, так і через цілеспрямований вплив ІПСО ЗС РФ.

  Отже, паніка та неосвіченість — корінь ситуації, котра є предметом цього розслідування. Саме ці фактори призвели до посягання на права та свободи журналістки Оксани Гавриш.

  Поінформування населення про роботу медіа, наведення ладу у сфері персональних документів журналістів та відповідальність за посягання на права та свободи працівників медіа — мінімум з необхідних заходів, без яких подібні ситуації повторюватимуться, а журналістів будуть «затримувати» та «кидати на підвал» усі, кому це заманеться.

 

Автор: Олександр Смаглюк, «East Media-Center» (Передрук)

НАГАДУЄМО: