Медична реформа в Україні – тема, яка нині дуже болить українському суспільству. Прикметне, що інтерес до новації викликаний не стільки природною цікавістю пересічних громадян до очікуваних результатів нововведення в медичній галузі, скільки її руйнівними наслідками, які вже почали проявлятися. Хмизу у багаття підкидують розмови про закриття десятків лікарень в ході другого етапу реформування вітчизняної медицини, що вже почався. У тому числі протитуберкульозних диспансерів та психлікарень тощо. І не лише них…
ЯК «ТАНУТЬ» ПІЛЬГИ ДЛЯ ФРОНТОВИКІВ
З тривогою очікують нововведень і тисячі пацієнтів так званих «пільгових» категорій. Зокрема, тих, хто має право на лікування в госпіталях ветеранів війни. Сьогодні ці медичні установи, створені, як правило у формі обласних комунальних закладів, все ще залишаються поодинокими острівцями відносного благополуччя поміж інших «простих» медзакладів. Усе – через більш-менш пристойне фінансування процесу лікування і оздоровлення тих, хто захищав Батьківщину і кому держава віддячила наданням суттєвих пільг. У тому числі, і в сфері медичного обслуговування. Але і в цих закладах нині тривожно, адже там вже зрозуміли, що безжальний молох медичної реформи невпинно котися і до госпіталів для фронтовиків. Більшість з пацієнтів яких тепер становлять учасники АТО/ОСС.
Госпіталів і медико-соціальних центрів для ветеранів війни сьогодні в Україні біля трьох десятків. Вони функціонують практично в кожному регіоні. А в деяких, приміром, як Київська, Полтавська, Дніпропетровська, Одеська області тощо, працюють і дві-чотири профільні госпіталі. Перелік медичних послуг, якість обслуговування, забезпечення медикаментами і калорійним харчуванням (до речі, безплатними для пацієнтів), сучасним обладнанням тощо, ще до недавно повністю, з огляду на наш непевний час, задовольняли ветеранів. Але, схоже, про це сьогодні можна говорити вже в минулому часі, адже більшість госпіталів після переходу на договірне фінансування від Національної служби здоров’я України (НСЗУ), що передбачено другим етапом медреформи, ледь животіють. Фінансування за принципом «гроші ходять за пацієнтом» виявилося для цих специфічних закладів, де пацієнти лікуються коштом держави або обласних бюджетів, неприйнятним механізмом. Чому?
Редакція «НОВА: новини ветеранів» вирішила з’ясувати ситуацію в госпіталях для ветеранів війни, де лікуються і проходять, зокрема, реабілітацію учасники АТО/ОСС, бо чимало з них забили на сполох, дізнавшись, якою ціною персонал медичних установ намагається не знижувати стандарти обслуговування пацієнтів. Скажемо відразу, що почуте від керівників медзакладів, представників громадськості – волонтерів і активістів, справили гнітюче враження, адже ще донедавна цілком благополучні медустанови нині буквально ледь зводять кінці з кінцями. І навіть готуються до закриття.
«ГОТУЄМОСЯ ДО НАЙГІРШОГО…»
Один з таких – комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни» Миколаївської облради. Віднедавна мед заклад очолює Олена Кузьміна, до призначення – зав. неврологічним відділенням. Молода жінка, в розмові з кореспондентом «НОВА: новини ветеранів» не приховувала, що госпіталь, де вона працює вже кілька років, знав і кращі часи. Його засновано ще 1945 року, через тридцять років було побудовано та введено в дію нове приміщення на 250 ліжок, згодом відкрито ще дві філії у районах на 30 та 25 ліжок. У розпал війни на Донбасі в 2015 році в шпиталі відкрили медико-психологічний центр на базі неврологічного відділення для реабілітації учасників АТО. Кількість ліжок сьогодні там становить 300 одиниць, працює поліклінічне відділення на 229 відвідувань щодня тощо. Але таке було до початку другого етапу сумнозвісної медичної реформи. Сьогодні шпиталь, схоже, доживає останні дні у своїй багаторічній славетній історії.
«Ситуація з фінансуванням госпіталю щодня погіршується і ми наближаємося до тієї межі, за якою, якщо нічого не зміниться, постане питання про закриття шпиталю…, – не приховує власної стурбованості директриса госпіталю. – Негаразди відчули, коли почався другий етап мед реформи в Україні. Тоді ми уклали договір з НСЗУ і почали отримувати «урізане» фінансування. Приміром, якщо до того на місяць госпіталь витрачав на свої потреби понад 4 млн. грн., то відтепер нам «дають» всього 1,5 млн. грн. А у нас лише фонд зарплати понад 2 млн. грн…».
За прогнозами О. Кузьміної, госпіталь за таких умов зможе повноцінно функціонувати ще пару тижнів. Продуктів, яких через брак фінансування не вистачає, привезли волонтери. Медикаменти ще теж є завдяки тому, що вдалося зекономити під час карантину, бо тоді пацієнтів відчутно поменшало. Але в шпиталі розуміють, що коли нічого не змінити, то госпіталь доведеться або закривати взагалі, або, в кращому варіанті, приєднувати до якоїсь лікарні на правах відділення.
«Що буде далі? Не знаю… Ми готуємося до гіршого…, – з сумом каже О. Кузьміна. – А поки намагаємося бодай якось виживати. В планах скорочення персоналу мед закладу на третину, скоротимо і ліжка – з 300 до 200… Доведеться ліквідувати філії госпіталю у двох районах. У ЦРЛ ми орендуємо кілька приміщень, де вони розташовані. Але тепер, очевидно, їх закриємо. Що, звісно, позначиться на обслуговуванні ветеранів у районах. За нашими підрахунками, ми зможемо протриматися ще пару тижнів. А далі…».
Чи відома ситуація з госпіталем ветеранів війни у Миколаєві керівництву регіону і країни? Так, відома. 17 червня 2020 року в шпиталі побував народний депутат України від фракції «Слуга народу» Олександр Пасічний. У своєму пості у Facebook він констатував, що справи в медзакладі дійсно кепські.
«В госпіталі не виконується Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016р. «Про забезпечення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в закладах охорони здоров’я для ветеранів війни». На виконання вищевказаної Постанови у червні-грудні 2020 року закладу необхідне додаткове фінансування у сумі 6 млн. 420 тис. грн. Середньомісячна сума надходжень від НСЗУ згідно Договору складає 1 млн. 267 тис. грн. Середньомісячний фонд заробітної плати у 2020 році складає 2 млн. 44 тис. грн. Отже, щомісяця дефіцит коштів на виплату заробітної плати складає 776,2 тис. грн…»…
Нардеп констатує, що за таких умов госпіталі для ветеранів війни опинилися під загрозою закриття…
ЧИ ПОЧУВ ПРЕЗИДЕНТ ЗВЕРНЕННЯ ВЕТЕРАНА?
Не приховує своєї тривоги щодо подальшої долі госпіталів для ветеранів війни і директор комунального некомерційного підприємства «Госпіталь ветеранів війни» Житомирської обласної ради Павло Журбенко. Учасник бойових дій, «афганець», він очолює шпиталь, який нині вважають одним з найкращих в Україні, з 2014 року. За його словами, ситуація з госпіталями для ветеранів на сьогодні справді дуже складна. І річ не лише в медичній реформі Супрун, яку сьогодні критикують. А в тому, що етапи реформи нинішні керманичі держави поспішили втілити в життя. Зокрема, до початку її другого етапу «під’єднали» і медичні заклади, які мали реформувати пізніше. Тоді, можливо, процес був би не таким болісним, як нині виходить. Зокрема з госпіталями.
«В чому головна вада реформи для госпіталів?, – коментує для «НОВА: новини ветеранів» П. Журбенко. – Зокрема, в тому, що не передбачено видатків з державного бюджету на харчування і медикаменти для учасників бойових дій. Наш госпіталь, де лише 2019 року пролікувались і пройшли реабілітацію 1817 учасників АТО, з-поміж яких 683 інвалідів війни та 1134 учасників бойових дій тощо, вже теж опинився на межі виживання. У тому числі й через те, що нормами передбачено витрати на одного ветерана 55 грн. на харчування та 60 грн. на медикаменти на добу. Але цих грошей ми вже не отримуємо…».
Керівник Житомирського госпіталю для ветеранів війни працював у складі спеціальної групи Верховної Ради, яка вивчала ситуацію з фінансуванням госпіталів для ветеранів війни. Йому, та його колегам, вдалося таки домогтися того, щоб парламент 16 червня 2020 ухвалила постанову, якою передбачено повернення госпіталів на державну субвенцію поза договорами з НСЗУ. Але якщо до 1-го липня 2020 року, каже директор шпиталю, Кабмін її не виконає, то госпіталям в Україні настане кінець. Якщо усі мовчатимуть і надалі, то на госпіталях для ветеранів війни можна ставити хрест…
Зважаючи на важливість і трагізм ситуації, П. Журбенко навіть звернувся з відео зверненням до Президента України В. Зеленського .
«Пільги на житлово-комунальні послуги зменшилися вдвічі, дотація на житло інвалідам І-ІІ групи теж значно зменшилася, а медичне забезпечення взагалі опинилося під загрозою… Так само хочу пригадати Вам за обіцянку підвищення зарплати медикам і дати їм гідну заробітну плату. Констатуємо, що лікарі на сьогодні є фактично жебраками і мова ідеться не про реформу, бо за реформу більшість наших медиків, а про той бюджет, який Ви особисто підписали, зменшивши фінансування медичної галузі вдвічі…», – нагадав гаранту директор Житомирського госпіталю. Чи почув президент медика, дізнаємося невдовзі…
ВЕТЕРАНИ І ЧИНОВНИКИ: ХОДІННЯ ПО КАБІНЕТАХ
А тим часом забили на сполох, дізнавшись про намір уряду суттєво обмежити фінансування госпіталів для ветеранів війни, самі учасники бойових дій. Фронтовики обурені бездіяльністю центральної і регіональної влади, яка відправила на заклання «їхні» шпиталі. Ситуацією вже давно стривожені учасники бойових дій, приміром, на Полтавщині, де нині поки що діють три госпіталі для ветеранів війни – в Полтаві, Кременчуці та Лубнах. У своєму коментарі для редакції «НОВА» голова Полтавської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Олександр Расько зазначив, що учасники бойових дій в регіоні вже давно намагаються довести свою стурбованість ситуацію з госпіталями для ветеранів війни до обласного керівництва. Поговорити фронтовикам з чиновниками є про що. Лише фінансування шпиталю у Кременчуку скоротилося майже на 30%, помітно погіршилося харчування тощо.
«Ще 13 лютого 2020 року представники нашої організації спробували потрапити на прийом до голови Полтавської ОДА, щоб довести свою стурбованість ситуацію з госпіталями для ветеранів війни, – пригадав О. Расько. – Але далі прийомної не пройшли, бо крізь чиновники запитували у ветеранів, яке в них запитання до очільника регіону. Врешті-решт удалося передати наше звернення заступниці губернатора Катерині Рижиченко. Але відповіді ми так і не отримали. А тим часом ситуація з фінансуванням цих медзакладів дедалі погіршується…».
Отже, як бачимо, в безжальних лещатах медичної реформи серед інших медзакладів опинилися і госпіталі для ветеранів війни. І, схоже, від фінансового краху їх не врятує навіть соціальний статус медичної установи, де лікуються і проходять медичну і психологічну ре6абілітацію учасники АТО/ОСС. Люди, котрі щодня ризикували і ризикують життям заради незалежної України, де головною цінністю має бути людина. Має бути, але поки такого не сталося. У ветеранських колах і самих госпіталях все ще розраховують на здоровий глузд керманичів держави і їхню державницьку позицію, яка таки зупинить руйнування медичної галузі і поновить безперебійну роботу госпіталів для ветеранів війни…
Олександр Брусенський, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС