Дорогу долає той, хто рухається вперед

По різному складається доля десятків тисяч учасників бойових дій в Україні, котрі після закінчення служби в зоні АТО/ООС повертаються до мирного життя. Адаптація, як правило, переважно ще молодих і сповнених сил і надій на пошук свого місця в цивільному житті колишніх військовослужбовців  проходить непросто. І на цьому шляху значно більше колючого терену, ніж шовкової травички, адже за час служби не тільки втрачаються колишні зв’язки, але й відбуваються зміни в суспільстві. І часто не на краще. Приміром, зростає безробіття. Через що більшість колишніх фронтовиків не оминають «бірж» праці, де отримують принизливий статус безробітного. А дехто з них, врешті-решт, втомившись від рутинного буття і виснажливої, але безрезультатної ходи до своєї мети, скапуватимуть наче свічки, один по одному, у вогнику поганих звичок…

 

Така сама доля могла постигнути і 24-річного сержанта – командира десантно-штурмового відділення 95-ї аеромобільної бригади Олександра Морозова, коли він п’ять років тому звільнився з армії після призову по мобілізації в серпні 2014 року. На той час він вже відслужив строкову службу і призвичаївся до мирного життя, яке перервалося після початку відомих подій на Донбасі. Службовий калейдоскоп для нього закрутився дуже швидко: через три дні після призову вчорашній ландшафтний дизайнер, а тепер десантник з Вінниччини, разом з товаришами вже був у Слов’янську, де гартувався в горнилі кровопролитних боїв. Потім брав участь у звільненні Тельманового, у складі розвідувальної групи забезпечував вихід наших військ із Дебальцевого, пробивався на виручку кіборгам, яких оточили і підступно знищували в терміналі Донецького аеропорту тощо.

«Тоді були важкі часи… Ми потрапили у засідку. Протягом двадцяти хвилин загинули командир нашої роти і двоє десантників, дев’ятеро побратимів отримали важкі поранення, – з щемом у душі пригадує події січня 2015 року О. Морозов. – Тричі намагалися пробитися до будівлі аеропорту. Одного разу нам навіть вдалося виїхати на злітну смугу і майже впритул під’їхати до терміналу. Але ворог відкрив сильний вогонь і довелося відступити…».

Бої за Донецький аеропорт відіграли і свою роль у долі сержанта – командира десантно-штурмового відділення. Через те, що О. Морозов два тижні поспіль не виходив на зв’язок, його занесли до… списків зниклих без вісті і рідні пережили справжню трагедію. Але все минулося і 25 серпня 2015 року десантника звільнили у запас. Почалося для нього мирне життя у якому потрібно було знайти своє місце.

 

Сьогодні можна ствердно сказати, що колишній розвідник, учасник АТО, сержант запасу О. Морозов, який нині проживає в Києві,  свою стежину в мирному житті таки знайшов. І став не неї ветеран знов таки завдяки бойовому досвіду, якого набув у боях за Донецький аеропорт. Коли  навесні 2015 року за планом ротації їхній підрозділ передислокували до Житомиру і в десантників з’явилося більше вільного часу,  герой цього матеріалу замислився над питанням надійності зброї, яке використовують в зоні АТО. До невеселих роздумів сержанта О. Морозова підштовхнули події  січня 2015 року, коли їхня рота закріпилася у населеному пункті Спартак, що поблизу Донецького аеропорту. Одного разу вночі ворог оточив десантників і зав’язався бій, який тривав 12 годин. Тоді він із свого АКМ відстріляв понад тисячу набоїв, через що зброя не витримала темпу стрільби і почала стріляти з перебоями через пороховий нагар і бруд. Довелося брати автомат свого важкопораненого товариша і відстрілюватися далі.

 

«Під час ротації  я вперше замислився над тим, що кожен військовослужбовець, який бере участь у бойових діях, має бути забезпечений не тільки медичною аптечкою, але й аптечкою для… зброї, – веде далі розповідь про свій шлях до підприємництва сержант запасу. – Так, саме для зброї, яка потребує регулярного обслуговування. Причому, не в такий  дідівський спосіб, як її прийнято чистити в армії змащеним маслом якимось дрантям, а спеціальними серветками для чистки зброї. Які, приміром, видають військовослужбовцям в арміях НАТО…».  

Реалізувати свій задум О. Морозову вдалося не одразу. Перед тим, ніж заснувати свою фірму з виробництва серветок для чистки зброї, яку він назвав «Clean Shot» (чистий ствол), довелося пройти курс навчання в так званому бізнес-інкубаторі, який заснували волонтери для учасників АТО. Там колишнього військового навчили азам підприємництва, допомогли скласти бізнес-план, а потім і отримати кредит на відкриття своєї справи. 

«То був нелегкий період, адже довелося братися за практично незнайому з точки зору технічного аспекту справу, – розповідає про перші кроки на шляху до бізнесу фронтовик. – З однодумцями почали з пошуку потрібних матеріалів, способів їхньої обробки, випробовування перших зразків серветок в одній з військових частин, пошуку замовників тощо. Чимало часу забрали клопоти з оформлення сили-силенної дозволів, ліцензії і паперів тощо, що обов’язково обтяжують в нас тих, хто хоче відкрити свою справу…».  

Базу з виробництва серветок облаштували в Вінницькій області. Для роботи запрошують переважно побратимів, які стали інвалідами внаслідок поранень в зоні АТО. Для них процес виробництва серветок не надто складний, але забезпечує роботою і зарплатою.  Вже у 2016-2017 роках аптечками для чистки зброї, які почали масово виробляти на підприємстві колишнього розвідника, зацікавилися  прикордонники і нацгвардійці. З’явилися перші солідні замовлення. Виявили інтерес до новинки і волонтери, котрі почали закупати їх для підрозділів в зоні АТО. Нині, через два роки спеціальних випробувань, практично кожен третій підрозділ Збройних Сил України, особливо сили спеціальних операцій,  використовує для чистки зброї аптечки виробництва підприємства «Clean Shot». Коли О. Морозов переконався, що знайшов своє місце у вітчизняному бізнесі, замислився над тим, щоб вийти із своїм товаром на міжнародний ринок. Цей шлях в умовах конкуренції і дуже жорстоких вимог до подібної продукції виявився занадто складним. Довелося пройти кілька сертифікацій, щоб довести, що продукція українського підприємця відповідає стандартам НАТО. Після чого аптечки для чистки зброї «поїхали» у 15 країн, як зразки для випробування і підкорення тамтешнього ринку. З’явилися вже і обнадійливі новини, адже продукція «Clean Shot» практично не поступається якістю зарубіжній, а от вартість серветок «від Морозова», значно нижча від конкурентів.

 

Сьогодні 29-річний Олександр сповнений подальших планів з розширення своєї справи. Ветеран не виключає й того, що частину виробництва, яке розвивається, переведе до столиці. Пригадуючи перші місяці після звільнення з армії і період адаптації, він радить своїм знайомим і друзям не зраджувати мрії і наполегливо торувати дорогу до успіху і не розчаровуватися, якщо щось одразу не вийде.

«Звісно, якщо продавати, приміром, гарячі пиріжки біля метро, то справи підуть у гору швидко, – констатує О. Морозов. – А от щоб почати бізнес  на перспективу, потрібно терпіння. Коли я починав свою справу, думав, що це спринт. А виявився затяжний марафон… Варто пам’ятати, що якщо нічого не робити, отже і не варто чекати якогось результату. А коли ризикнеш і отримаєш результат бодай 50 на 50, то спробувати варто. Дорогу долає лише той, хто іде…». 

 

Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”