Бути дружиною АТОшника:

Це жити від дзвінка до дзвінка;

Це починати і закінчувати день молитвою і моніторингом новин з передової;

Це жити в режимі «я і лошадь я і бик, я і баба і мужик» і ніколи не плакати;

Це коли на вулиці бачачи людину в камуфляжі придивляєшся до розпізнавальних знаків, «Звідки він? Раптом це хтось зі знайомих чоловіка?»;

Це коли жахливо бісять жінки, що жаліються на своїх чоловіків чи бойфрендів і кожній хочеться сказати: «Не смій! Закрий рота і радій, що він живий-здоровий і поруч з тобою»;

Це коли починаєш ненавидіти свята, бо в ці дні гостріше відчувається самотність;

Це коли твої діти заздрять тим, кого з дитсадка забирає тато;

Це коли вчишся плести сітки і кікімори хоч раніше плела тільки макраме;

Це коли бісять люди, що живуть вдаючи що війни немає. Змінюється коло спілкування і твоїми ліпшими друзями стають дівчата-волонтери і такі ж жінки, що чекають чоловіків додому. Сприймаєш їх як родичів і живеш їхніми радостями і бідами;

Це коли зі шкіри пнешся, щоби твій вигляд не викликав жалю в інших;

Це коли живеш тут і зараз, і надзвичайно гостро відчуваєш щастя. «Хапаєш його за хвіст» доки воно поруч на день, чи два чи кілька тижнів відпустки чоловіка;

Це коли майже втрачаєш свідомість, коли бачиш, що тобі дзвонять його побратими і не хочеш брати слухавку, бо боїшся, боїшся до смерті почути страшні слова.

Please follow and like us:

Відео

💙💛 Мрії про Україну – 2019
{"popup_fix":"false"}
Більше відео
Стежити за останніми новинами