Роботи зі створення бойової машини десанту (БМД) для Повітряно-десантних військ почалися з ініціативи генерала радянської армії Василя Маргелова. У квітні 1964 року кільком організаціям, серед яких, зокрема, було і конструкторське бюро Кременчуцького автозаводу, одночасно була доручена розробка ескізних проектів нової бойової машини. З тактико-технічних вимог випливало, що БМД за своїми бойовими і технічними характеристиками повинна мати жорстко обмежені розміри і бойову масу. Розміри були задані з умов вільної витяжки машини парашутом через вантажний люк серійного транспортного літака Ан-12, а бойова маса – з умов збереження стійкості польоту літака в момент викиду машини разом з парашутною системою.
У результаті конкурсу для серійного виробництва було відібрано розробку Волгоградського тракторного заводу. Масовий випуск було налагоджено у 1968 році, коли БМД-1 почала надходити у війська – тобто, ще до офіційного прийняття на озброєння. Зауважу, що в організації виробництва цієї машини брав участь також Інститут електрозварювання імені Патона і ряд інших підприємств на території сучасної України. У перші роки виробництво БМД-1 велося малими партіями для забезпечення оперативного внесення змін в її конструкцію за результатами експлуатації.
БМД-1 отримала V-подібний шестициліндровий чотиритактний дизельний двигун 5Д-20 рідинного охолодження. Ходова частина включає механічну трансмісію, індивідуальна гідропневматична підвіска складається з 10 пневматичних ресор. Ведучі колеса розташовані ззаду, передні – направляючі. Рух машини по воді здійснюється за допомогою водометного рушія, який складається з двох водометів з заслінками. Відкачування води здійснюється за допомогою двох насосів з електродвигунами.
Головне озброєння у БМД-1 таке ж, як і у БМП-1, – 73-мм гладкоствольна гармата 2А28 в одномісній звареній вежі, що може обертатися. Боєкомплект складав лише 40 пострілів, з гарматою також спарений 7,62-мм кулемет ПКТ. Кулеметний боєкомплект становить 4000 патронів. На башті змонтований пусковий кронштейн для ПТУР, управління яким здійснюється зсередини машини. На основі БМД-1 розроблений плаваючий бронетранспортер БТР-Д, який також призначений для перевезення особового складу.
Процес озброєння повітряно-десантних військ цими бойовими машинами був завершений лише до початку 1980-х років. Одночасно йшов процес освоєння засобів її десантування. На першому етапі для десантування БМД-1 та її подальших модернізацій використовувалася парашутна платформа П-7 і багатокупольні парашутні системи МКС-5-128М і МКС-5-128Р. Досвід скидання БМД на цих системах був накопичений чималий. Нові бойові машини десантники з успіхом застосовували на великих тактичних навчаннях. Системи мали досить високу, підтверджену великою кількістю десантувань, надійність.
Під час війни в Афганістані використання БМД-1 і БТР-Д було не дуже вдалим, а тому недовгим. Розробка призначалася для іншого типу війни і виявилася непристосованою до партизанської тактики талібів. Тонка броня дна і невелика маса БМД призводили до того, що при підривах на потужних фугасах вони практично розліталися на складові частини. Більш слабкі протитанкові міни або повністю руйнували ходову частину, або пробивали машину знизу наскрізь. Тоді ж було виявлено неможливість стрільби по схилах гір головним калібром і загалом низьку ефективність 73-мм снарядів. Тому більшість частин ВДВ в Афганістані пересіли на БМП-2, а потім і на варіант з посиленим бронюванням – БМП-2Д.
Усі недоліки, що були виявлені під час використання бойових машин десанту в Афганістані, були повторно досліджені і під час війни на Донбасі. Відомо, що це озброєння використовувала як українська армія, так і проросійські бойовики та регулярні війська РФ. Особливо активно це відбувалося на початковій стадії війни, коли цієї техніки було втрачено найбільше.
До початку війни у Збройних силах України бойові машини десанту були представлені в основному моделями БМД-1 і БМД-1К, а також кількома одиницями БМД-2. Фактично у перші ж місяці війни машини почали виходити з ладу. Однією з головних причин став низький ресурс техніки порівняно з тими ж БМП і БТР: найчастіше у БМД перегрівалися двигуни, вони ж «ловили клин», виходили з ладу фільтри, гідросистема, зчеплення.
При цьому машина досить невибаглива і до певного часу все ж переносить некоректну експлуатацію. Так само вона має і високу ремонтопридатність. Так, заміну двигуна та деяких інших вузлів можна проводити в польових умовах. Однак є деякі складності при ремонті і заміні комплектуючих – до деяких агрегатів дістатися вкрай важко.
Одним з головних недоліків БМД-1 і БМД-2 є дуже недостатній внутрішній простір. Людині з міцною статурою і зростом від 180см всередині машини дуже тісно. І це за умови, що вона має лише підсумок і автомат. Якщо ж боєць екіпірований як слід, тобто має бронежилет, каску, не обмежений чотирма магазинами і двома гранатами – йому стає куди гірше. Понад те, при покиданні машини йому доведеться пролізти крізь вузький люк, у який деякі ледь пролазять навіть без екіпірування. Часто буває неможливо розмістити всередині «салону» снайпера, кулеметника (навіть з РПКС) та гранатометника одночасно. Це одна з причин того, що в умовах бойових дій у різних кліматичних умовах (на Донбасі та в Афганістані) десант воліє перебувати на броні БМД, попри порушення техніки безпеки. У результаті наявна броня і бійниці не використовуються взагалі, а функція «захисту особового складу від куль і осколків» залишається лише припискою в характеристиках машини.
Перейдемо до інших нюансів. Через все ту ж обмеженість у розмірах всередині кузова БМД дуже жарко, особливо, коли нагрівається двигун. Тому екіпаж, навіть якщо знаходиться всередині машини, пересувається з відкритими люками. Бронювання БМД вкрай слабке; його вистачить для захисту від стрілецької зброї і осколків; в лоб вона витримує калібр 12,7, а ось 14,5 – вже ні. Виконаний з алюмінієвого сплаву корпус при загорянні плавиться. Система пожежогасіння, навіть якщо вона справна, зазвичай з пожежею не справляється, що призводить до безповоротних втрат.
Звідси – регулярні спроби екіпажів посилити бронювання підручними засобами. Українські військові для цього використовували в основному металеві решітки, які повинні були захистити БМД від РПГ, а десант від ВОГ. Здебільшого це «вдосконалення» мало більше психологічне підґрунтя, ніж технічне – екіпаж отримував ілюзію захищеності, хоча факти того, що такий захист спрацьовував, також є.
Далі наводимо спогади про користування БМД від ветерана російсько-української війни, колишнього службовця-водія 25 ОПДБр Валерія Ананьєва:
“За часів Союзу ці машини створювалися для так званих «легких бригад». І їх головною перевагою була саме швидкість, а не захищеність. Згорає БМД жах як швидко – залишаються лише борта і корма, і все це стає схожим на такий катер, чи що… А воювати на них без решіток зараз – це просто самогубство. І, як я вже зрозумів на своїй шкурі, між решітками і бортом має бути ще щось. Було, що під час обстрілу нас врятували особисті речі наших десантників, які ми туди запхали”.
“Відремонтувати БМД можна в будь-яких умовах, треба лише кувалда і лом… ну і викрутка. Ми навіть у полі могли підйомником зняти двигун і поставити новий. З цієї точки зору вони дуже зручні і практичні, хоча машинам було по 30 років”.
“Був якось випадок, нам у гармату БМДшки влучив танк. Тоді ми знайшли підбитий нами БМП сєпарів, і гармата з нього підійшла до нашої машини. Думаю, нова бойова техніка має бути саме такою – простою та уніфікованою”.
Незаперечним плюсом БМД залишається можливість її швидкого перекидання повітрям, як це було при обороні Луганського аеропорту. Однак при наявності у противника засобів ППО ця перевага швидко зводиться нанівець. Так само, БМД легко перевозяться за допомогою армійських вантажівок (Урал, Камаз); апарат непогано тримається на воді і плаває. Однак, як показав досвід, використання БМД у якості мобільної вогневої точки часто більш слушне, ніж “традиційне” і дозволяє реалізувати сильні якості машини.
Таким чином, в умовах сучасних військових конфліктів БМД є специфічним типом техніки, який за час війни на Донбасі не зміг зайняти свою нішу. Відсутність можливості використовувати їх за прямим призначенням і застосування у невластивих для машини умовах веде до втрат як техніки, так і особового складу. За багатьма своїми характеристиками БМД застаріли і не відповідають викликам сучасності. Застосування даних машин, як і повітряно-десантних військ в цілому, в сучасних війнах ставлять під сумнів концепцію розвитку десантованої техніки, а також її застосування у бойових умовах.
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС