03 листопада 2020 року в Збройних Силах України святкували День ракетних військ і артилерії. «Боги війни» відіграли не тільки дуже важливу роль під час звільнення України від нацистів у Другій світовій війні, але і у кривавих боях з сепаратистами 2014 року на Донбасі, де знову вирішувалася доля нашої країни. І це випробування вони – чорнороби війни, пройшли з честю, вписавши свій рядок у хроніку нав’язаної Україні війни. Часто навіть ціною своїх життів. З нагоди свята згадують, зокрема, і 93-ю механізовану бригаду «Холодний Яр», яка віднедавна дислокується в селищі Черкаське Дніпропетровської області.
Про роль артилеристів на урочистому шикуванні з нагоди свята дуже влучно висловився командир бригади полковник Дмитро Брижинський (на фото): «Завдяки вогню артилерії у 14-му році було зупинене вторгнення збройних сил Російської Федерації. Завдяки артилерії підрозділи, які обороняли Донецький і Луганський аеропорт, Маріуполь, могли втримувати свої позиції. Завдяки артилерії ми продовжуємо відвойовувати нашу землю і зараз, – зазначив комбриг. – Я впевнений, що з кожним роком підрозділи артилерії будуть лише нарощувати свою ефективність та спроможність виконувати бойові завдання. Хочу побажати злагоди вашим родинам. Щоб на службу ви завжди йшли з посмішкою, і поверталися додому в родину також із посмішкою. Я вдячний вам за службу! Тільки завдяки вашим діям територія України, яку не торкнулася російська окупація, живе мирним життям!».
У гості до артилеристів приїхали їхні однополчани, більшість з яких ще пам’ятного 2014 року проходили службу в бригаді. Сьогодні вони стали учасниками зворушливої зустрічі артилеристів різних поколінь. Правда, карантин вніс свої корективи, і відвідати з’єднання змогли далеко не всі з тих, хто хотів. Один з гостей, 46-річний сержант запасу Андрій Хижняк, приїхав до «холодноярців» із Полтави. Ветеран розповів редакції «НОВА», що в складі легендарної бригади воював з квітня 2014 року по квітень 2015 року. І сьогоднішня зустріч з побратимами наче знову повернула його в той час, коли він, командир САУ 2С3 «акація» з бортовим номером «812» у складі батареї відбивав у сепаратистів захоплені ними території.
«Тоді бої точилися за населені пункти Добропілля, Карлівка, Піски, Авдіївка, Донецький аеропорт тощо. Наша «акація» без упину вела вогонь по ворожих позиціях. Було холодно, розводити вогонь не могли, бо противник дуже швидко нас засікав і відкривав вогонь, – пригадує першу воєнну зиму 2014 року артилерист. – Служба а екіпажі САУ дуже важка. Як правило, людей бракувало і доводилося кожному з нас виконувати обов’язки за двох. А це нелегко. Зважте лише на те, що один снаряд САУ важив 43 кг., та ще майже 12 кг., пороховий заряд до нього. А боєкомплект нашої «акації» складався із 46 снарядів. Під час стрільби руки «відвалювалися», але припиняти вогонь, попри втому ми не могли. За рік війни наш екіпаж відстріляв по ворожих позиціях понад шість тисяч снарядів. Коли САУ вела вогонь, то всередині установки все нагадувало пекло: нестерпний грохот, дим тощо. І ми, наче, чорти в тому пеклі…», – згадує Хижняк.
Найбільше А. Хижняку запам’яталися бої за Піски і так звану «дорогу життя», якою до оточеного ворогом Донецького аеропорту нашим кіборгам підвозили все необхідне і вивозили звідти поранених і вбитих.
«Карлівку ми звільняли понад три тижні. Бої точилися дуже запеклі і ми, артилерісти, не знали передиху. Так само дуже напруженою була битва і за контроль над «дорогою життя». Наша батарея вела вогонь, подавляючи ворожу артилерію, яка обстрілювала цей єдиний шлях до аеропорту, – розповідає А. Хижняк. – Вже після звільнення я зустрів одного з кіборгів, який боронив аеропорт, і той дуже схвально відгукнувся про нас, артилеристів, котрі допомагали тримати під контролем дорогу…», – згадує ветеран.
Наш герой, скромний чорнороб війни, став широко відомий своїм землякам завдяки двом фільмам про війну на Сході України – «Я-війна» та «Коли я мовчу». Стрічки розповідають про пережите на війні нашими бійцями, в тому числі, і Андрієм Хижняком.
.
До того, що його знімали, як одного з головних героїв цих короткометражок, полтавець ставиться спокійно, бо звикнув… до світла рамп і сцени.
«Перед мобілізацією навесні 2014 року я вже десять років грав у народному театрі, який у Полтаві називають «на Павленках», – ділиться фронтовик спогадами про своє довоєнне життя. Я дуже люблю сцену і по-справжньому захопився акторською грою. Моє сценічне амплуа – комічні образи. 1992 року, коли ми ставили виставу за п’єсою Л.Українки «Лісова пісня», мене навіть нагородили криштальною вазою за вдале, як оцінили глядачі, виконання ролі… чорта Куця. Утім, війна перервала сценічне життя і вже після демобілізації до театру я не повернувся, хоча кликали. До речі, коли наш екіпаж САУ вів вогонь із гармати, я часто згадував свого героя чорта, бо сам нібито перебував у пеклі…», – розповідає Андрій.
Після звільнення Андрій Хижняк не пориває зв’язків з однополчанами – артилерістами і за першої-ліпшої нагоди вони зустрічаються. Як сьогодні – у своє свято «богів війни». Артилерістам було про що згадати і було про що розповісти тим, хто сьогодні зміцнює бойову міць української армії. «Холоднояровців» називають стіною для ворога, адже ще не було випадку, щоб артилерісти бригади не виконали завдання командування і не зупинили противника на найважливіших ділянках фронту. І далеко не останню роль в цьому відіграють бойові традиції, підвалини яких закладали фронтовики. До яких належить і А. Хижняк.
Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо: