Ідея розробки і застосування систем додаткового захисту бронетехніки виникла у конструкторів ще в кінці 1940-х років. В Радянському Союзі у кінці 1950-х років за її втілення (за принципом «контрвибуху») взялися фахівці Центрального конструкторського бюро спортивної мисливської зброї. І лише у 1978 році ними була розроблена система активного захисту «Дрозд».
Та на її випробування знадобилося ще чимало часу: у 1982-1983 рр. комплекс був успішно перевірений в польових умовах, після чого його почали встановлювати на танках Т-55А (масово вироблялися на заводі імені Малишева у Харкові). Таким чином, цей український радянський танк став першим в світі, оснащеним комплексом активного захисту.
КАЗ «Дрозд» вироблявся більше 6 років, допоки радянське керівництво не підписало угоду про скорочення звичайних озброєнь в Європі: Т-55 був включений в перелік цього озброєння, і припинилася робота навіть над модернізованою версією комплексу – «Дрозд-2».
Інші розробки КАЗ, що тривали ще за радянських часів, після розпаду Союзу дісталися Росії: в них акцент робився на вирішенні проблеми враження своєї ж піхоти при знищенні атакуючого боєприпасу осколками протиракети або реактивної гранати. В результаті конструктори почали шукати оптимальний варіант розльоту осколків. Втім, вже в 1990-і роки, після численних втрат російських танків під час штурму Грозного, стало зрозуміло, що жоден КАЗ не є панацеєю – надто від повної некомпетентності військового керівництва.
Та все ж, саме розробки радянських конструкторів були дебютними на шляху розвитку технології активного захисту бронетехніки. США натомість досі доводиться закуповувати ці системи у своїх партнерів, і то не без проблем. У 2017 році Міноборони США повідомило, що танки Abrams оснастять ізраїльськими системами Trophy, а бойові машини піхоти Bradley – системою Iron Fist від Israel Military Industries.
Однак спроба установки КАЗ Iron Fist на БМП Bradley виявилася невдалою: у машин не було достатнього запасу енергії для живлення численних датчиків, виникли ризики збоїв апаратури та зростання витрат палива. Випробування системи на навчаннях також не показали її великої ефективності саме на бронетехніці США.
У підсумку цьогоріч американське командування оголосило про те, що процес інтеграції ізраїльських систем загальмував. В той час як Ізраїль, який розробив системи Iron Fist і Trophy, є однією з небагатьох країн, які вже мають серійне виробництво танків з встановленими на них сучасними КАЗ.
Тут слід зауважити, що до розробки Ізраїль підійшов традиційно серйозно, а тому його системи можна вважати на порядок більш досконалими за будь-які радянські та вітчизняні (про них пізніше). Система Trophy 2005 року розробки оснащена радіолокаційною станцією і комп’ютером, який визначає клас і траєкторію польоту атакуючого боєприпасу. Крім цього, вона здатна визначити місце, звідки він був випущений. Відтак, закуповуючи такі КАЗи США, зокрема, економлять на їх виробництві.
Українські конструктори також мають досвід створення активних систем захисту бронетехніки. Але, на жаль, не для української армії, а іноземної. Мова про комплекс активного захисту «Заслін» і його вдосконалену модель «Шершень», які запустила в серію ДАХК «Артем».
Восени 2019 року стало відомо, що «Шершень» за ліцензією буде вироблятися в Туреччині під назвою Pulat для використання на танках М60-А3 Sabra.
КАЗ «Шершень» захищає від кількох протитанкових снарядів, що атакують із різних напрямків. Це комплекс ближнього радіусу дії з захисним зарядом, що не відстрілюється. Його модулі розташовані по периметру машини для захисту по всьому радіусу, також їх можна встановлювати на башту для захисту від снарядів, що атакують згори. Пульт управління, розташований всередині носія, інформує про працездатність основних блоків, готовність комплексу до відбиття атакуючих цілей, управляє всіма модулями в автономному режимі.
«Шершень» забезпечує круговий захист броньованого об’єкта з вірогідністю 0,9 від унітарних та тандемних протитанкових гранат; 0,8 – від протитанкових керованих ракет всіх класів; 0,6-0,7 – від бронебійних і кумулятивних снарядів калібру 120-125 мм (на швидкостях до 1200 м/с). Крім того, забезпечує захист від засобів, що атакують з дистанції до 20 м, і від кількох протитанкових снарядів, які уражають з різних напрямків.
“У 2014-му році ми втратили російський ринок і доступ до російських комплектуючих. У комплексах активного захисту «Заслін» і «Шершень» вони складали до 80%, відповідно ми вже не могли їх виробляти. У наступні два роки ми провели науково-технічну роботу, яку фінансувало Міністерство освіти і науки… Ми повністю замінили російські комплектуючі американськими, причому навіть не подвійного призначення, а цивільними. Виготовили три зразка приймально-передавальних модулів, зібрали два бойових модуля, і влітку 2017 роки провели успішні випробування.
Нові модулі можна встановлювати на всю машину – загалом не менше шести, на відміну від колишнього варіанта, коли йшов один модуль на один борт – танк або БМП. Раніше була проблема одночасного спрацьовування декількох модулів, тепер ми її прибрали. Новий комплекс активного захисту універсальний, підходить як для танків, так і для легкої бронетехніки. Змінюється тільки активний заряд, який слабкіше на легкій техніці, щоб уникнути пошкодження самого борта. Також запроваджено нову радіолокаційну систему виявлення, яка не конфліктує з іншими локаторами. Все це входить в комплекси, які будуть поставлятися за контрактами в Туреччину, в рамках модернізації танка М60-А3 Sabra” – повідомив директор Державного підприємства «Базовий центр критичних технологій «Мікротек» Сергій Швидкий.
Відомо також що «Шершні» начебто планується встановлювати на оновлених версіях Т-64, які українська армія має отримати лише за кілька років, після остаточного ухвалення проекту модернізації. Однак остаточне рішення ще не ухвалене.
Читайте також:
З тієї причини, що розвиток ударного озброєння у світі розвивається набагато швидше, ніж системи захисту від нього, військові експерти все частіше говорять про необхідність вдосконалення існуючих систем активного захисту. Мова про створення нового КАЗ, який був би здатний протистояти бронебійним опереним підкаліберним снарядам, а також снарядам, випущених з безпілотних літальних апаратів (захист верхньої проекції).
Так, деякі фахівці проти ударів БПЛА пропонують застосовувати лазер. До інших перспективних ідей можна віднести впровадження електромагнітної броні. Коли снаряд або кумулятивний струмінь будуть проходити через пластину такої броні, потужний імпульс струму, в теорії, призведе до знищення вражаючого елементу; а система радарів і датчиків зможе вибирати найбільш оптимальний спосіб захисту від атаки. Тут перед конструкторами виникає велика проблема – захисту цих численних радарів і датчиків, адже найчастіше вони не витримують навіть черги з автомата і виходять з ладу, порушуючи всю систему активного захисту. Скільки часу піде на ефективне вирішення цієї проблеми, поки невідомо.
Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Читайте також: