А що після гармати? Про перспективи розвитку головного озброєння сучасних танків

  Основним озброєнням бойових танків є гармата. Так було практично завжди, починаючи, мабуть, з часів Другої світової війни (ВМВ), коли танки отримали усталений образ, і аж до сьогодні.

 

  Калібр танкової гармати завжди був компромісом між необхідністю ураження танків противника на максимальній дистанції, захищеність яких безперервно зростала, об’ємом боєкомплекту, який зменшується при збільшенні калібру, та здатністю конструкції танка витримувати віддачу. І це далеко не усі з факторів.

 

  Гармати калібрів 37/45 мм – 75/76 мм – 85/88 мм встановлювалися на танках, гармати калібрів 122–152 мм встановлювалися на протитанкових самохідних артилерійських гарматах. На сучасних основних бойових танках (ОБТ) встановлюють в основному гармати калібрів 120/125 мм, і все частіше піднімається питання про те, що цього недостатньо. Дуже намагалися побороти цю проблему в Росії – конструктори країни-агресора спробували втілити 152-мм гармату в танку Т-95 (Об’єкт 195) і в проекті танка Т-14 «Армата». Зі зрозумілих причин (технологічна недолугість в першу чергу) у них це не вийшло.

 

  Більше шансів на успіх має французький ОБТ «Леклерк», оснащений 140-мм гарматою, і британо-німецький ОБТ «Челленджер-2» з новітньою гарматою калібром 130 мм.

 

  У більш віддаленій перспективі розглядаються і інші типи танкових знарядь, зокрема, рейкова гармата (так званий «рейлган») з повністю електричним розгоном снаряда, а також електрохімічні снаряди. Якщо реалізовані проекти електрохімічних гармат швидше за все ще можна буде побачити в осяжній перспективі, то рейлган в кращому випадку буде реалізований у варіанті для великих надводних кораблів. Будь-яка з нині існуючих наземних платформ з повною електризацією навряд чи забезпечить рейкову гармату необхідною енергією.

 

  Стрімкий розвиток ракетної техніки призвів до того, що в якості носіїв ракетного озброєння розглядалися найрізноманітніші платформи. Не уникли цієї долі і танки.

 

  Першим і єдиним серійним ракетним танком, основною зброєю якого стали ракети, був радянський «винищувач танків» ІТ-1 «Дракон» (Об’єкт 150), прийнятий на озброєння в 1968 році. Як озброєння на ньому використовувалися протитанкові керовані ракети (ПТКР) 3М7 «Дракон» з напівавтоматичним наведенням (ПТУР другого покоління).

 

  Надалі були й інші спроби створення ракетних танків, зокрема, до таких можна віднести експериментальний радянський ракетний танк «Об’єкт 287», в якому стояло ракетне озброєння – ПТУР 9М15 «Тайфун» з двома 73-мм гладкоствольними гарматами 2А25 «Блискавка» з активно-реактивними боєприпасами ПГ-15В «Спис». Після завершення розробки «Об’єкт 287» так і не був прийнятий на озброєння.

 

  В кінцевому підсумку ідея ракетного танка знайшла втілення у вигляді танкових комплексів керованого озброєння (КУВ). Це активно-реактивні керовані снаряди, що запускаються безпосередньо зі ствола танкової гармати, або з самохідних протитанкових ракетних комплексів (СПТРК), що реалізуються на базі легкоброньованих гусеничних і колісних шасі.

 

  До недоліків КУВ, в яких активно-реактивний снаряд запускається зі ствола, можна віднести те, що габарити ракети жорстко обмежені калібром гармати. Через це обмеження снаряди КУВ поступаються бронебійністю більшості ПТУРам аналогічного покоління. Фактично танкові КУВ не здатні вразити сучасні танки в лобову проекцію і придатні тільки для ураження в менш захищені бічні або кормову проекції.

 

  Збільшення калібру танкових гармат дозволить збільшити бронебійність активно-реактивних керованих снарядів, зрівнявши її з показниками сучасних ПТУРів, однак габаритні обмеження на подальшу модернізацію в будь-якому випадку будуть залишатися.

 

  Створювані на легкоброньованих гусеничних і колісних шасі СПТРК мають свої переваги і недоліки. До переваг можна віднести їхню здатність атакувати танки та інші бронемашини, а також нерухомі цілі і малошвидкісні літальні апарати на значній відстані, що часто виключає можливість нанесення потенційними цілями удару у відповідь. З іншого боку, вибір в якості шасі легкоброньованих носіїв робить СПТРК уразливими практично до всіх типів озброєнь, виключаючи, мабуть, лише легке стрілецьке озброєння, що не вийде компенсувати навіть застосуванням комплексів активного захисту (КАЗ). Знищити СПТРК можна скорострільною малокаліберною автоматичною гарматою, з ручного протитанкового гранатомета (РПГ), великокаліберного кулемета. У будь-яку проекцію сучасні СПТРК можуть бути розбиті осколково-фугасними (ОФ) снарядами і ПТУР.

 

  Таким чином, зараз в ближньому бою працюють танки з традиційним гарматним озброєнням, для яких ПТУР є далеко не основною зброєю, а лише однією із опцій; і СПТРК, які принципово не можуть працювати на передньому краї. В окрему категорію можна винести бойові машини підтримки танків (БМПТ), однак у них часто практично відсутні переваги як по виявленню, так і по ураженню цілей. А наявність всього лише чотирьох практично незахищених ПТУР не перетворює БМПТ в СПТРК.

 

  Єдине, що може танкова гармата, і чого не може ракетне озброєння, – це  стрільба бронебійними опереними підкаліберними снарядами (БОПС), що вилітають зі ствола на швидкості близько 1700 м/с. Тут виникає питання щодо можливостей гіперзвукового ПТУР – адже його створення – це цілком реальне завдання. З одного боку, у гіперзвукової ПТУР буде «мертва зона» протяжністю 300-500 метрів, необхідна для розгону до швидкості близько 1500 м/с, з іншого боку, ПТУР може досягти набагато більшої швидкості в порівнянні з БОПС – до 2200 м/с, і підтримувати її на певній ділянці польоту, тобто можна припустити, що ефективна дальність гіперзвукового ПТУР з кінетичною бойовою частиною буде в кілька разів більшою, ніж у БОПС.

 

  Коли порівнюють гарматне і ракетне озброєння, то вважається, що снаряди набагато дешевше ракет. Це лише частково відповідає дійсності. Справді, гіперзвукові ПТУРи будуть дорожчими за БОПС на порядок, хоча і БОПС коштує недешево. Американський БОПС M829A4 в 2014 році коштував 10 100 доларів при обсязі замовлення в 2501 снаряд. Однак при порівнянні майже ніколи не враховується такий фактор, як зношеність ствола гармати. Наприклад, у новітньої російської гармати 2А82-1М калібром 125 мм, яка мала би ставитися на танк «Армату», ресурс ствола становить близько 800-900 пострілів, а у 152-мм гармати 2А83 ресурс всього 280 пострілів. При цьому неясно, чи він заявлений для БОПС або для якогось усередненого боєкомплекту, що складається з різних типів снарядів.

 

  Таким чином, до вартості снаряда необхідно додавати вартість гармати, розділену на її ресурс. Але і це не все – сюди додасться вартість робіт по заміні ствола, вартість транспортування танка до місця заміни та інші супутні витрати, яких немає у пускової установки ракет. І це не рахуючи того, що в бойових умовах необхідність заміни ствола фактично виводить танк з ладу.

 

  Найпередовішою зброєю українських танкістів є протитанкова керована ракета «Комбат», що була офіційно прийнята на озброєння ЗСУ ще у 2006 році. Попри солідний вік, на жаль, небагато вітчизняних екіпажів готові похизуватися досвідом запуску цих ПТКР. За даними з відкритих джерел, це озброєння військове керівництво тримає подалі від «передка». Як і у випадку з Байрактарами та Джевелінами, про які ми вже писали, їх бережуть на випадок «великої» війни – пишуть наші військові у соцмережах.

 

  “Ракета ця універсальна – вона може запускатися і з Т-64БМ, і з Т-72, Т-80УД, з «Оплота». Є навіть модифікація калібру 100-мм, яка може ставитися на танк Т-55 та БМП-3. Постріли, в принципі, укладаються в конвеєр механізму заряджання в будь-якому поєднанні з іншими снарядами. Хоч вони й старуваті – перша  партія надійшла у війська ще в 1999 році – свого ще не віджили і можуть бути корисними, щоправда, танкових боїв нині в ООС майже немає. Знаємо, що виробництво цих ПТРК було відновлене з початком війни на Донбасі, і в 2015 році в війська поставлено близько 380 ракет. Також, за чутками, кілька ракет було використано екіпажами «Булатів» 1-ї окремої танкової бригади під час літньої кампанії 2014 року. Але ми не спілкувалися з хлопцями, які могли ними стріляти в бойових умовах”.

 

  Таким чином, для Збройних Сил України питання заміни танкових гармат на ПТКР поки не стоїть в принципі. На жаль, війну, яку ми ведемо проти ворога на Донбасі, з великою натяжкою можна назвати технологічною. Але це не означає, що такі розробки взагалі не потрібні. Однак їх потрібно втілювати у комплексі – зокрема, з розвитком усього танкового озброєння. На жаль,  жодних осяжних змін на цьому напрямку поки не планується – головним танком ЗСУ на найближчі роки залишиться Т-64 та його модернізації. Водночас, армії світу, які вже мають перспективні розробки та навіть експериментальні зразки, в результаті отримають величезну стратегічну перевагу над противником. Мова йде про володіння зброєю, яка забезпечить нові можливості враження бойових одиниць противника. 

 

  Адже ракетний танк, який може бути реалізований з використанням існуючих технологій, не поступатиметься танку, оснащеному гарматою – при вирішенні завдань з ураження танків противника на дальності до 2000 метрів, а на більшій дальності, швидше за все, істотно його перевершить. Можливості перспективного ракетного танка з ураження інших типів цілей будуть істотно вищими за рахунок більш гнучкого формування боєкомплекту керованими і некерованими ракетами різного типу. Середня вартість ураження цілі для гарматного і ракетного танків буде приблизно однаковою  з урахуванням обмеженого ресурсу ствола танкових гармат і можливості застосування на ракетному танку керованих і некерованих ракет різного типу і призначення. Також на перспективному ракетному танку може бути реалізована висока швидкість реакції на раптову загрозу за рахунок збільшення швидкості наведення озброєння в порівнянні зі швидкістю розвороту вежі танка, оснащеного гарматою великого калібру.

 

  Ракети витіснили гармати на літаках і надводних кораблях, навіть на підводних човнах розглядалися варіанти відмови від торпедних апаратів на користь розміщення торпед поза міцним корпусом (на підводних човнах це ускладнюється величезним тиском і корозійно-активним середовищем, в якому повинні знаходитися торпеди). Не виключено що невдовзі інженери вирішать повернутися до проектів ракетних танків, реалізувавши їх на новому концептуальному і технічному рівні.

 

Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС