150 років тому народилася «Українка»

150 років тому, 13 (25) лютого 1871 року, у містечку Новоград-Волинський народилась Ларииса Петрівна Ко́сач (у шлюбі Ко́сач-Кві́тка), більш відома як Леся Українка.

 

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — була дворянкою за походженням. Як і її всесвітньо відома донька вона була поетеса й дитяча письменниця, яка друкувала свої твори під псевдонімом Олена Пчілка. Ольга Петрівна, також була активісткою українського жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Олена Пчілка займалася всебічною освітою, підтримкою творчості та лікуванням Лариси Косач (приватні педагоги, публікації, подорожі), і виховувала доньку сильною людиною без надмірного виявлення почуттів.

 

Ольга Петрівна Драгоманова-Косач  була сестрою Михайло Драгоманов, учений, громадський діяч, відомого своїми «соціалістичними ідеями». Дядько теж досить суттєво вплинув на формування характер племінниці, познайомив зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, допомагав як літературний критик і фольклорист. Під час перебування у Софії Михайла Драгоманова називали «Українець». Скоріше а все, саме дядько і «подарував» Лари́са Петрі́вні літературний псевдонім «Українка».

 

.

Батько, Петро Антонович Косач — дворянин, високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис, був  дійсним статським радником та повітовим маршалком (щось на зразок сучасного голови райдержадміністрації).

 

Лари́са Петрі́вна була другою дитиною в сім’ї. Крім нею у подружжя Косачів були старший син Михайла та молодші за Ларису — Ольга, Оксана, Микола та Ізидора.

 

Дитячі роки Лесі Українки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському, Луцьку, селі Колодяжне (що під Ковелем). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Лариса Косач мала винятково сприятливі обставини для шліфування вродженого мистецького хисту.

 

.

Лариса Косач навчилася читати у 4 роки. Леся (одне з сімейних імен Лариси, що стало літературним псевдонімом. Леся разом Михайлом навчалися у приватних учителів.

 

Влітку 1876 року того ж року Ольга Петрівна Драгоманова-Косач з Михайлом та Лесею відпочивали в селі Жабориці. Саме тут майбутня поетеса вперше чує розповіді матері про Мавку.

 

Коли в 1878 батьки Лариси поїхали на Всесвітню виставку до Парижа, дітей доглядала Олена Косач, сестра Ларисиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті та творчості поетеси.

 

7 (19) листопада 1878року наказом міністерства внутрішніх справ Петра Косача перевели на роботу до Луцька. Скоріше за все «переведення» було «покаранням» за батька за його «українофільство» та за побачення, під час подорожі до Парижа на виставку 1878 року, з емігрантом, батьковим другом, а материним братом Михайлом Петровичем Драгомановим

 

.

Навесні 1879 Петро Косач перевозить до Луцька всю родину. У березні «тітку Єлю» Олену Косач заарештовано за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна; пізніше її вислано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років (м. Ялуторовськ Тюменської обл., а потім у м. Тюмень). Леся, вражена звісткою, між 1879 і 1880 роками пише свою першу поезію — «Надія».

 

Влітку 1880 тітка Лариси Олександра Косач-Шимановська з двома синами переїздить до Луцька, мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка Бориса Шимановського. «Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики.

 

Віршувати Лариса Косач почала в 9 років: поезію «Надія» написала під впливом звістки про долю тітки Олени Антонівни Косач (в шлюбі Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі. 1884 року у львівському журналі «Зоря» вперше надруковано вірші «Конвалія» та «Сафо» і зафіксовано ім’я — Леся Українка; у наступних перевиданнях до вірша «Сафо» Леся додала посвяту братóвій: «Любій Шурі Судовщиковій на спомин». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена спільно з Михайлом).

 

.

1881 мати повезла Михайла, Ларису, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватних вчителів. Михайло й Лариса починають вчитись за програмою чоловічої гімназії, Лариса бере уроки гри на фортепіано у Ольги О’Коннор, дружини Миколи Лисенка.

 

На початку травня 1882 року Косачі переїздять в село Колодяжне, що стає їхнім постійним місцем проживання.

 

6 (18) січня 1881 під час святкування Водохреща десятилітня Лариса сильно застудилася.  Влітку 1883 року у Лариси діагностували туберкульоз кісток, у жовтні професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видаливши кістки, уражені патологічним процесом. У грудні Лариса повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері вивчає французьку і німецьку мови, що дає змогу пізнавати скарби письменства інших народів і культур.

 

З 13 років (1884) Лариса Косач починає активно писати вірші. Перші спроби стараннями матері публікувались на сторінках галицьких українськомовних часописів «Зоря», «Дзвінок», ЛНВ («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» й ін.). Цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».

Псевдонім «Леся Українка» був фамільним: Лесею її звали Косачі, а «Українцем» називався в еміграції Михайло Драгоманов.

 

.

Маючи також художній хист, деякий час брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка, звідки залишилась одна картина олійними фарбами. Пізніше Ларисі довелося здобувати освіту самостійно, з материною допомогою.

 

Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукований в Катеринославі, 1918).

 

Лес Українка знала багато європейських мов, крім слов’янських (української, російської, польської, болгарської), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину, бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Тому багато перекладає, зокрема Гоголя, Тургенєва, Міцкевича, Марію Конопніцьку, Гайне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта Гауптмана, Метерлінка, Гомера.

 

Соціально-політичного світогляду Лариса Косач сформувала після річного (1894—1895) перебування у М. Драгоманова в Софії і його трагічної смертї. У 1896—1898 рр. Леся Українка стає однією зі співзасновників першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації.

 

.

Історію особистих стосунків Лариси Косач часто розпочинають із Сергія Мержинського, з яким вона познайомилася у Ялті 1897 року під час лікування сухот. Сама Лариса Петрівна називала ці стосунки «дружбою», а не «коханням», оскільки її почуття до Мержинського не було взаємним. Попри заборону матері Лариса їде до Мінська щоб доглядати хворого «друга моїх ідей», коли стан здоров’я Мержинського став критичним. Тут 18 (31) січня 1901 року всього за одну ніч біля ліжка помираючого Мержинського з-під пера Лесі Українки вийшла поема «Одержима».

 

У листопаді 1898 року в літературно-артистичному гуртку Київського університету, де читала своє оповідання «Над морем», Косач знайомиться з 18-літнім першокурсником Климентом Квіткою. Поетеса пропонує йому записати пісні  у своєму виконанні, які захоплено збирає фольклорист. Не зважаючи на десятилітню різницю у віці, знайомство переростає в стосунки. Влітку 1901 року Кльоня (так назвали його Косачі) складає Ларисі компанію в подорожі Буковиною.

 

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом із Климентом Квіткою здійснила поїздку до Криму, зокрема, побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.

 

Попри те, що Олена Пчілка була категорично проти стосунків дочки з Квіткою,  7 серпня 1907 р. закохані  офіційно оформили шлюб у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці й оселилися на вулиці Великій Підвальній, №32, кв.11 у Києві.

 

.

Квітка одержав посаду в суді і  21 серпня подружжя вирушило до Криму. Спочатку вони мешкали в Ялті (1907), потім, через нові службові призначення чоловіка, у різних містах Грузії (1908—1913).

 

З юних літ Леся Українка змушена була постійно подорожувати Європою та Російською імперією задля лікування. Побачене доповнило формування особистого та письменницького світогляду поетеси. Косач відвідала майже всі найкращі європейські театри, слухала найславетніших музик, була в курсі світових музично-театральних новин. Ці вимушені потребою подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Полтавщині, Одещині, у Криму, на Кавказі збагачували та наснажували її духовно та фізично.

 

Останні роки життя Лариси Косач пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. З чоловіком працювала над зібранням фольклору: зокрема, на кошти подружжя організовується етнографічна експедиція Філарета Колесси, в ході якої зроблені одні з перших аудіозаписів кобзарів. В цей же час інтенсивно опрацьовує власні драми.

 

На початку липня 1913 року здоров’я Косач різко погіршується. 4 липня на звістку про важкий стан Лариси до Грузії терміново приїжджають мати та наймолодша сестра Ізидора.

 

Виснажена хворобою, Лариса Косач-Квітка померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в грузинському місті Сурамі у віці 42 років. Похована видатна Українка на Байковому кладовищі в Києві.

 

 

Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”

 

Нагадуємо: